Вигадана драма (Частина 3)

Кабінет був нещодавно ґрунтовно відремонтований, і в його інтер’єрі переважали золоті відтінки, які використали навіть там, де їм не було місця. Але як було замовлено, так і зробили. Його крісло чимось нагадувало малий трон короля або навіть імператора. У його оздобленні не використовували дорогоцінного каміння, але золота явно не пошкодували, щоб повністю задовольнити запити замовника. Кабінет наповнювала ніякова тиша, оскільки запропонована зустріч не підпадала під жоден протокол, і ніхто до ладу не знав, що і за чим треба робити, що говорити і взагалі, що правильно, а що — неправильно.

Він важким поглядом обвів присутніх, оскільки його ніяк не відпускало те видіння з кіньми, а особливо — з їхніми яблуками. Але робити нічого, треба починати. Він вказав пальцем на одного з присутніх і коротко наказав:

— Ось ти. Так, ти. Іди сюди. Починай.

Той явно не очікував, що буде першим, і нервово висмикнув з-під поли розшитого золотом халата згорнутий у трубочку аркуш формату А4, щільно списаний арабською в’яззю. Він вийшов на центр і з поклоном заявив:

— Від імені свого султана, дякую вам, містере президенте!

Він очікував, що зараз посол розгорне свій аркуш повністю і задвине довгу, квітчасту, східну промову, але той ще раз вклонився, демонструючи закінчення доповіді. Це було несподівано, і він уточнив:

— За що дякуєте?

— А за все! У традиціях нашого народу, подяка має бути якомога коротшою, оскільки що довша промова, то менше поваги.

— Ну що ж. Сильно, хоч і коротко. Сідай. А тепер — ти. У вас точно промови не дуже короткі. Що скажеш?

— А скажу я — як є! Дякую вам від імені мого народу за титанічні зусилля на благо миру. Ви — запропонували мирний план для того, щоб зупинити війну, що триває вже багато десятиліть, і ми його прийняли з вдячністю і задоволенням, але…

— Але?

— Але війна триває, оскільки та сторона так і заявила. Проте все йде в рамках мирного плану, який міг придумати та втілити в життя лише мудрець першої величини та світового масштабу.

Він говорив ще щось, і всі зрозуміли, що інший би водив його народ 40 років у пошуках миру, а господар кабінету взяв, та й помирив усіх, оскільки він любить закінчувати війни. А той від розчулення навіть сльозу змахнув своїм чубом. У цей момент інший посол підняв руку, як школяр, закликаючи «А можна я?», і господар кабінету кивком запросив його до мікрофона.

— Ваша преосвященство! Папа всесвітній! Найкращий в історії президент! Для початку, дозвольте привітати вас від щирого серця і від мого народу,  з видатними результатами МРТ і не менш видатними аналізами! Крім того, дозвольте подякувати вам за бальний зал, який будується он там. Народи всього світу з надією дивилися на вашу країну рівно 150 років, в очікуванні цього великого будівництва, але тільки ви, осінений дивовижною мудрістю, змогли розв’язати цю проблему.

Але ми тут зібралися для того, щоб говорити про ваші видатні зусилля у сфері миру, і тут я просто не можу себе стримати. Буквально перед тим, як увійти до цього видатного і найпрекраснішого кабінету світу, я мав розмову з президентами двох країн, які не змогли бути присутніми на нашому чудовому заході. Вони попросили передати, що вже відливають із граніту з позолотою пам’ятники вам, у повний зріст. Вони гордо стоятимуть у столицях Азербайджану і, не побоюсь цього слова, — Албанії, на знак того, що ви зупинили війну між ними, яка тривала 30 років…

І потім, після того, як ви рішуче заявили про свій намір припинити всі війни, вже ніхто не чув про війни Карфагена з Римом чи персів з еллінами. Чи може хтось із присутніх у цьому залі сказати, що до нього донеслися хоча б чутки про війну мембарців з ворлонами? Ні! Ніхто цього сказати не зможе, і тому ми пропонуємо висунути вашу кандидатуру на всесвітню премію миру, з врученням вам пам’ятної медалі, відлитої з тонни золота, поміщеної в авіалайнер Боїнг-747, який стане скринькою для вашої медалі…

ЕПІЛОГ

Там було ще кілька таких же барвистих і емоційних виступів, після чого всім подали напої. Вечір вдався і завершився піснями та танцями в ще недобудованому бальному залі, для чого там терміново розкатали червону килимову доріжку. А десь з іншого боку земної кулі явно почувся низький, потужний гул. Кажуть, що з величезною частотою, у своїй труні перевертався Зигмунд Фрейд.