Вигадана драма (Частина 2)

АКТ ІІ

ВАЖКИЙ СОН

Подальшу розмову перервав суворий лікар, який заявив, що пацієнту треба відпочити, а коли він прокинеться, то зможе повернутися до державних справ, а поки всім — на вихід, крім мовчазних агентів Секретної служби, які виконували функції фізичного захисту першої особи. Усі почали виходити з палати й біля дверей зіткнулися з військовим міністром, який виблискував свіжою укладкою волосся і сяючим манікюром. Начальник Секретної служби підніс вказівний палець до своїх губ і показав міністру на вихід. На цьому за ними зачинили двері.

Пара лікарів перевірила крапельницю, щось додали до неї, і старший із них м’яким голосом сказав:

— Містере президенте, все буде добре. Зараз ви поспите, а коли прокинетеся — зможете робити все те, що робили до інциденту.

— Що ви маєте на увазі?

— Не важливо, що я маю на увазі, важливо що ви самі маєте на увазі. Ось це ви й зможете робити буквально після того, як прокинетеся.

Усе це лікар говорив, роблячи якісь маніпуляції з крапельницею, і він — провалився у сон. Спочатку це був просто темний простір, але поступово його залило яскраве, але не сліпуче світло. Це був Бог. Він його впізнав, оскільки часто сперечався з ним ще під час своєї першої каденції, і сам Бог умовив його погодитися на другу каденцію. Вигляд у нього був не надто доброзичливим, і цього разу діалогу не сталося. Говорив лише Бог.

— Послухай. Цього разу я тобі дав шанс, але ** не про***и його знову, оскільки вже цього разу ти міг виглядати зовсім по-іншому.

І тут перед його очима виникла картина. Вулиці, заповнені народом, а по проїжджій частині рухається гармата, зі встановленою на її лафеті коробкою, обгорнутою державним прапором. Він не бачив, але знав, що в коробці лежить його тіло. Натовп якось не дуже сумував, навпаки, радісно робив селфі на тлі цієї процесії. Але найнеприємніше було не це. Гармату тягнула дюжина коней, і з кожним кроком із кожного коня вивалювалися яблука.

— Семеренко, — здогадався він.

Але все одно йому стало якось не по собі, оскільки взяти і вбити себе власною ключкою — так собі кінцівка життя. Адже це може бути розцінено як суїцид. І річ не в тому, що він не бажав накласти на себе руки, а в тому, що йому вже не раз говорили: «Дід, зав’язуй із цим, бо — дограєшся». Якщо на ситуацію подивитися під таким кутом, то це буде чистий суїцид, а як він чув, у такому разі відвозять не на небо, а в інший бік. Від такого сну він прокинувся весь мокрий, але вже у своїй спальні й тут же зажадав зібрати послів іноземних держав, щоб ті йому дякували за ініціативи щодо миру. Це мало його заспокоїти.

АКТ ІІІ

ПРИЙОМ

У його геометричний кабінет просто не могли поміститися посли всіх країн, чиї посольства розміщувалися у столиці, і тому було проведено кастинг і запросили тих, хто хоча б не засмутить першу особу після такого неприємного інциденту і явно — важкого сну. Тому на диванах і кріслах розмістилися люди, хто в чалмах, хто в арабському одязі, але більшість — у строгих і явно дорогих костюмах, без треників та іншої самодіяльності.

(Далі буде)