Уперше опубліковано: 24.12.2018
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
До далекого далекосхідного селища Лоховське вже дуже давно не приїжджали ні артисти, ні навіть художня самодіяльність. Якби не було інтернету, там уже давно б повернулося натуральне середньовіччя. Але до певного часу всіх усе влаштовувало, місцевий керівник правив уже третій десяток років, і при ньому вже виросло покоління лоховчан. Йому б нічого не загрожувало й надалі, якби не події у сусідньому Запупинському районі. Якось непомітно там з’явилися китайці, і поки вони торгували різним товаром, лиха ніхто не передбачав, але потім усе різко закрутилося.
Залізницею туди стали прибувати ешелони з різною технікою і вишиковуватися рівними рядами на території колишньої автобази. Це тривало місяць чи два. Чутки ходили різні, але невдовзі все стало на місце. Техніка кинулась у тайгу і почала різати ліс начисто, величезними квадратними полями. Вигрібали звідти все, що можна було вигребти. Ходили чутки про те, що китайці вистрілювали звіра і обробляли його якось дивно, начебто не для їжі, а для інших цілей.
Виглядало все це незвичайно й загрозливо, тому лоховці занепокоїлися, коли і в їхньому селищі з’явилися китайці. Вони пішли до Петровича, голови місцевої адміністрації, із запитанням про те, чи не повториться у них фокус, який стався у Запупинську. Петрович упевнено казав своїм лоховчанам, що нічого подібного в них не передбачається, але багато хто помітив, що саме під час цих розмов він якось підозріло ховає очі.
Підозри стали посилюватися після того, як у Петровича з’явився новий, величезних розмірів китайський джип і він зі своєю родиною вперше за довгий час поїхав на китайський курорт. При цьому всім сказав, що насправді це не відпочинок, а лікування в китайському військовому госпіталі. Тим часом китайців ставало дедалі більше, і лоховці попередили Петровича про те, що не проголосують за нього на найближчих виборах.
Словом, Петровичу було про що непокоїтися. Від обласного начальства він отримав пропозицію, від якої не можна було відмовитись, бо її могли зробити комусь іншому. З іншого боку, китайці добре платили і пропонували посвідку на проживання в одному з їхніх шикарних міст, де дочка могла вступити до престижного університету. На запитання про те, як бути з лоховчанами, обласне керівництво порекомендувало йому використати відпрацьовану тактику. Суть її зводилася до того, щоб відвернути увагу публіки до моменту, коли все стане очевидним, і тоді на отримані гроші можна змитися хоч в область, а хоч і в Китай, як робили майже всі його попередники, а з лоховцями вже розберуться самі китайці. Вони це вміють робити швидко та жорстко.
Для відволікання уваги Петровичу порекомендували запросити естрадних митців, а краще – лектора, який їх зможе налякати жахами демократії та іншої шкідливої погані. Тим більше що таких діячів розплодилося безліч і вони колесять країною, вибиваючи вільнодумство з порожніх голів співвітчизників. Словом, колеги порадили такого лектора, який за хороші гроші зможе зробити так, щоб у публіки стало волосся дибки на найнесподіваніших місцях.
Як з’ясувалося, гастролі в нього розписано на три місяці наперед, але Петровичу порадили перехопити його на найближчій залізничній станції та гарним гонораром заманити до Лоховського. Робити було нічого, і посеред ночі Петрович вдерся у вагон поїзда, який йому повідомили доброзичливці, знайшов цього лектора і, оглушивши солодкими пропозиціями, витягнув із поїзда, і поки той приходив до тями, пояснив, що чув про лекцію «Демократія від Стародавньої Греції до сьогодення», яку він читає і яка так потрібна для збудженого населення його Лоховського. Хлопець довго думав, але пообіцяв зробити все, як треба. На ранок у селищі було розвішано саморобні афіші, й місцева публіка, яка відвикла від подібних заходів, увечері потяглася до клубу.
Народу набилося стільки, що багато хто сів у проходах. Але ось згасло світло, і прожектор висвітлив тільки нижню частину стільця для лектора, і нічого більше. Ефект загадковості підігрів інтерес публіки, і коли лектор вийшов на сцену, лоховці стоячи аплодували ногам лектора. Коли овації стихли, той почав.
(Далі буде)