Незвичний погляд. Про одне мовне явище (Частина 2)

Ще один цікавий комплект таких пар стосується дому. Порівняйте: гостиная – вітальня, ванная – ванна кімната (слово «кімната» досить часто не пропускають, особливо в текстах про будівельні роботи, ремонти тощо), прихожая – передпокій, кладовая – комора (на крайній випадок – суржикове «кладовка»). І вишенька на торті: парадное – під’їзд. Що таке «парадне» в наших багатоповерхівках? Це в будинку пана було «парадное крыльцо», тобто центральний вхід у будинок, оздоблений «по-багатому», щоб гостей завидки брали. І тогочасне слово «під’їзд» мало дещо інше значення, бо ті, хто вчив у школі вірш Некрасова «Размышления у парадного подъезда» (надрукований у 1860 році), пам’ятають опис цієї церемонії: «Вот парадный подъезд. По торжественным дням, Одержимый холопским недугом, Целый город с каким-то испугом Подъезжает к заветным дверям». Тобто це ошатний ґанок, до якого справді під’їжджали каретами або чимось схожим. І оце «парадное» – як воно збереглося в епоху боротьби з панами, масової забудови, землянок і бараків? І навіщо його притягнули з російської мови, ще й у такій формі середнього роду – «парадне»? 

На одному з сайтів з українським доменом провели опитування: Как вы называете: подъезд или парадное?» Результат: зі 116 голосів 102 (88%) – «подъезд», 14 (12%) – «парадное». Деякі відповіді: «Парадне це де?», «ПараднАЯ», «Київ, парадне», «Подъезд, в детстве падик», «Ага, у меня парадная, бальный зал и конюшня. И все на Троещине», «Подъезд, конечно», «Парадний вхід може бути лише в старих будинках, де два входи», «В новостроях називаю Парадне, в звичайних Під´їзд», «Під’їзд українською мовою саме таке звучить».

І, нарешті, ще одна група слів, де простежується подібне явище, – назви установ (назву їх так). До слова «мастерская» в нас є відповідник «майстерня». А який іменник повинен був стояти після слова «мастерская»? «Комната»? «Артель»? Ускладнюємо. Булочная – напевно, «лавка», тобто те, що у нас «магазин» або «крамниця». А «лавка» в українській мові є зменшувальним від «лава» (вид меблів), а у значенні «магазин» вказано як діалектне. Те, що це слово більше притаманне російській мові, можна перевірити за наявністю спільнокореневих слів: у «лавке» торгує «лавочник», у «крамниці» «крамар» торгує «крамом». Отже, «булочная» – напевно, лавка. У нас це називають «хлібний магазин» (так, слово «магазин» часто пропускають, як і в інших назвах магазинів, але це спільне явище для обох мов: продуктовий, господарчий (старші люди його називали «залізний»), комісійний і так далі). Але «булочної» окремо від хлібного магазину в нас не було. А що таке «рюмочная»? «Закусочная»? «Пельменная»? «Пирожковая»? «Столовая»? Теж лавка? Але ж там не тільки продавали, а й готували їжу. А що тоді «прачечная»,якщо російські словники вказують що це «помещение, заведение», тобто «воно», а не «вона»? Деякі з наведених слів у нашій мові теж за формою є прикметниками, а «їдальня», «пральня», «перукарня» – іменниками. Я бачила точку громадського харчування з назвою «Чарочна» І в Мережі є інформація про заклад із назвою «Столова». Тут не коментую.

І оце часте вживання прикметника у функції іменника (якого у словосполученні нема) мене зацікавило. Як бачимо, таке явище є і в нашій мові, проте до багатьох російських прикметників відповідниками є іменники. Зрозуміло, що ця прогалина (пропуск іменника) виник для економії мовленнєвих зусиль, бо й так зрозуміло. Але звучать такі слова трохи незакінчено, погодьтеся. І проявом чого у російських це може бути? Швидкого польоту думки? Мовних лінощів? Особливостей мислення? Спіткнулися об слово «російських»? А чому?

Утім, у них своє уявлення про прикметники. Пам’ятаєте Мітрофана з «Нєдоросля»? У комедії Дениса Фонвізіна 1782 року батьки Простакови вирішили похвалитися домашньою освітою свого підлітка (якому скоро виповниться 16 років) перед гостями – Правдіним і Стародумом: Правдин (взяв книгу). Вижу. Это грамматика. Что ж вы в ней знаете? – Митрофан. Много. Существительна да прилагательна… – Правдин. Дверь, например, какое имя: существительное или прилагательное? – Митрофан. Дверь, котора дверь? – Правдин. Котора дверь! Вот эта. – Митрофан. Эта? Прилагательна. – Правдин. Почему же? – Митрофан. Потому что она приложена к своему месту. Вон у чулана шеста неделя дверь стоит еще не навешена: так та покамест существительна. – Стародум. Так поэтому у тебя слово дурак прилагательное, потому что оно прилагается к глупому человеку? – Митрофан. И ведомо. – Г-жа Простакова. Что, каково, мой батюшка? – Простаков. Каково, мой отец? – Правдин. Нельзя лучше. В грамматике он силен». До речі, автор комедії, статський радник, секретар дипломатичної місії, автор п’яти томів творів кількома мовами, походив із роду німецького барона Пітера фон Візена, узятого в полон під час Лівонської війни (XVI століття). Це ілюстрація того, чиїм розумом і силами розвивалася російська імперія.

Отака історія на сьогодні, із запитаннями без відповідей.