Казка про мудака і рибку (Частина 3)

Якоїсь миті він побачив світлу пляму, що стрімко наближалася до берега. Якби це було років тридцять тому, він поклявся б, що це підводний човен країн НАТО хоче висадити диверсантів, але зараз це було щось інше. І тут хвиля немовби завмерла на місці, а на її верхній частині опинилася та сама золота рибка, що так яскраво світилася вночі.

– Змилуйся, государине рибко! – повторив дід. — Не треба мені було від тебе нічого, але стара моя розлютилася і сказала, щоб я не приходив додому, поки не витребую від тебе виконання того бажання, яке ти обіцяла.

Рибка, хоч і не мала людського вигляду, але виглядала сонною. Їй явно не подобався весь цей захід, але у них – у темних глибинах моря, звикли відповідати за базар, і подітися не було куди.

– Коротше, Скліфосовський, – промовила рибка, – давай своє бажання, і розходимося спати.

– Бачиш, я до ладу не розумію суті того, що вона хоче. Вона сказала, щоб я тобі передав ось це: «Путін, введи!»

– Тільки це? Більше нічого? Ти певен?

– Так. Тільки це.

– Хай буде по-твоєму. Вирушай додому і лягайте спати. Проспите ви чотири з половиною роки, а коли прокинетеся, все буде так, як хотіла твоя баба.

Сказала і розчинилася в безодні моря. Дід уже двічі відчував себе дурнем. Він нічого не зрозумів із того, що йому веліла передати баба, але побачив, що рибка це зрозуміла. Але її відповідь виявилася ще більшою загадкою, особливо про чотири з половиною роки сну. Ні, саме це бабі розповідати не треба точно. Нічого хорошого з цього не буде. У будь-якому випадку, рибка сказала, що заснете, а коли прокинетеся – все буде виконано. Такі думки додали йому сил та впевненості.

Додому він зайшов упевнено, як це було багато років тому, і недбало відповів на запитальний погляд баби:

– Все, спимо. Коли прокинемося – все буде, як ти хотіла.

– Я не Вата, я – Валя!

І ось настав ранок. Дід із бабою прокинулися і, як завжди, одразу ввімкнули телевізор. Баба нервово вчепилася в пульт і почала перемикати канали. Жодного українського! Вона засяяла, але все ж ще не вірила своєму щастю. Визирнула у вікно – жодної української вивіски, а подекуди – майорять триколори.

– От пройдисвітка, – радо подумала баба, – таки виконала все!

По всіх телевізійних каналах або сам путін щось розповідав, або хтось розповідав про те, що сказав путін. Знову ж таки – чемпіонат світу з футболу в москві показують. Баба аж вискнула від радості, коли на одному з каналів почула про те, що пенсійний вік підвищується і вони з дідом уже пролітають повз пенсію. Тут її щось насторожило, і вона знову визирнула у вікно. Триколори – ось вони, жодного синьо-жовтого прапора, і вулицею проїхав автомобіль, на якому російською мовою написано «Полиция». І тут вона зрозуміла! Заснули вони взимку, а прокинулися влітку.

Вона швидко зібралася і побігла до найближчого продуктового магазину. Замість «Великої кишені» там була невідома назва, а в самому магазині баба не виявила жодного українського товару, що її неймовірно втішило. Але потім вона почала звертати увагу на ціни, особливо на ковбасу, і по 2.10 не було взагалі ніякої. Вона довго терла очі, але так нічого й не допомогло.

Додому прийшла в повній розгубленості і розповіла дідові нехай не все, але дещо, мовляв – ціни всі в рублях, а рублів же нема, може, зовсім трохи в заначці. Вирішили вони мотнутися на вокзал і перехопити постояльців, літо ж! От і гроші будуть. Сезон є сезон! Те, що вони побачили на вокзалі, зовсім збило їх з пантелику. Немає жодних натовпів охочих винайняти кімнату чи щось іще. Пляж був недалеко, і вони спустилися до пляжу. Теж майже нікого. Такого не було ніколи на їхній пам’яті. Літо – ось воно, море – теж, сонце смажить як годиться, а людей немає!

Поки вони стояли з роззявленими ротами і дивилися на незвичайну картину, позаду них вулицею проїхала колона військових машин, і тут вони зрозуміли, що вихід до моря повністю закрито сітчастим металевим парканом, ні кінця ні краю якому не видно.

Якось зовсім сумно стало бабі, і вона сказала твердим голосом:

– Ходімо до скель, там паркану не буде. Клич рибу, я не цього хотіла.

Нічого не вдієш, прийшли на скелі, і дід знову прокричав у море:

– Змилуйся, государине рибко!

Голос рознісся навколишніми скелями і десь там відбився. За цей час старий нарахував кілька військових кораблів у морі і над ними низько пролетіли два реактивні літаки. Баба відчула, що її руки нервово тремтять, і зараз би їй якраз жахнути грамів сто – сто п’ятдесят горілки, але в цей час з’явилася рибка. Причому її вигляд був дуже схожий на Матвієнко.

– Тільки з поваги до тебе, старий. У чому справа?

Але в розмову втрутилася стара.

– Ми цього, – вона широко повела рукою, – не замовляли…

– Тихо-тихо, – перебила рибка. У мене все записано, – і дістала блокнот: – Ось, знайшла, бажання записано навіть не на діда, а на тебе. Він тоді сказав, що це твоє бажання, все правильно? Ось так і є: «Замовник – Вата».

– Я не Вата, я – Валя!

– Ні, – поправила рибка, – Валя – це я, а ти – Вата. Ти замовила бажання «Путін, введи!», все правильно? Все доставлено чітко і без питань, ви навіть момент доставки проспали і прокинулися лише на фінал.

– Так, але ковбаса, «бломбір», багаті туристи – де? А звідки така комуналка, я бачила її, а пенсійний вік?

– Хвилинку, – зупинила її рибка, – ви замовили «Путін, введи!»? Не Резо, а саме Путін? Так от, Путін вводить саме так. Ви думали, буде приємно? Він так не робить. Ви замовили – він ввів,  радійте!

Сказала, майнула хвостиком і зникла в безодні хвиль. Стара зі старим ще довго щось кричали в морський прибій, але баба швидко зрозуміла, що як була лоховкою простою, так нею і помре, тільки тепер усе буде набагато болючіше.