Прийшов додому, коли вже стемніло, а баба не спить, чекає на діда з рибою. Побачила, що той без улову, і ну йому докоряти, мовляв, – нема з тебе користі, навіть рибу виловити не можеш. Словом, баба й так сварлива була, але в міру прогресування деменції ставала просто нестерпною. Хотів був дід сказати, що коли ще були гроші, треба було таблетки пити, щоб голова не перестала працювати, а тепер уже – пізно, і він почав виправдовуватися.
– Чому ж це я нічого не впіймав? А от і впіймав! Не просту рибу, а чудернацьку, бо вона розмовляє.
– І що ж ця оселедчина тобі наговорила такого, що ти додому приплівся з порожніми руками, та ще й посеред ночі?
– А сказала вона, що виконає будь-яке бажання, тільки треба її відпустити.
– І ти її взяв отак і відпустив? Скільки хоч ваги в ній було? До початку сезону ще кілька місяців, що їсти будемо?
– Ну, кілограмів три – точно було, – сказав дід і звично розвів руки на всю ширину, демонструючи габарити улову.
Розлютилася тут баба, накинулася на старого і кричить йому злим голосом:
– Мудачина ти, простофіля! Вернися до рибки і вимагай взад своє бажання! Нехай виконує, раз уже пообіцяла!
– Та що ж вона повинна виконати? Що нам із тобою треба? Риби я завтра наловлю, пенсії вистачить до сезону, а там – піде відпочивальник, з голоду не помремо.
– Чути нічого такого не хочу, я не хочу бути лоховкою стовбовою, а бажаю бути володаркою морською, щоб мене всі боялися і поважали, щоб пенсія була, як у Леніна, щоб ковбаса була така ж товста і пружна, і щоб по 2.10 була! Чуєш? – Очі її налилися кров’ю, і вона, зовсім уже здурівши, стала схожою на демона зі старої казки «Ленін у жовтні». – І морозиво щоб солодке було «бломбір», і щоб відпочивальники були з такими довгими відпустками і з такими довгими рублями, як той красунчик Резо…
Тут дід, спостерігаючи таку ситуацію, закашлявся і несміливо подав голос:
– Не запам’ятаю я всього цього. Ходімо зі мною, ти їй все це й розкажеш. Але вона чітко сказала – одне бажання. Тож ти вибери з усього, що ти зараз розповіла, щось одне.
Баба, що тільки-но розправила плечі і перевтілилася в демоницю, раптом обм’якла і безсило звалилася на диван перед телевізором. Вона довго щось намагалася зобразити, і через її гофровану фізіономію намагалася проявитися гримаса індивіда, що натужно думає, і раптом вона просто на очах змінилася і мовила чітким дикторським тоном:
– Іди, – каже, – до риби і скажи їй, що бажання буде простим, але ємним: «Путін, введи!». Чуєш? Тільки ці два слова, не більше і не менше!
– Та що ти таке, – почав був дід, але в руках старої блиснуло кухонне приладдя, і він просто не став з’ясовувати, що це – важкий тупий предмет чи колючо-різальний інструмент. В очах старої знову блищав вогонь, і з’ясовувати ці подробиці він не мав жодного бажання, а тому сміливо і навіть відчайдушно вискочив на нічну вулицю.
Небо вкрилося хмарами, і до землі прямували ламані розчерки блискавок, що супроводжувалися сухим тріском, а потім – гуркотом. Дощу ще не було, але вітер з моря дедалі міцнішав, здіймався шторм. На душі також було неспокійно. Старий розумів, що баба задумала щось страшне, але до кінця не міг зрозуміти всього безумного задуму, і це лякало його найбільше, але й суперечити бабі теж було пізно. Такою заведеною він її ніколи ще не бачив, і перед ним неначе була зовсім інша, страшна і невідома людина, та й чи людина – хто її знає. З такими важкими думками він прийшов на берег. Ще не бачачи моря, він чув, як гучно хвилі валяться на берег, а вітер далеко розносив маленькі крапельки солоної води. Але ось між чорним небом і чорним морем він побачив світліші смужки гребнів хвиль. Піна хоч і не була білою в цей нічний час, але все одно відрізнялася і від води, і від неба.
– Змилуйся, государине рибко! – почав свою промову старий. – Ти обіцяла мені одне бажання, і я прийшов по нього!
Він довго вдивлявся в бурхливу темряву, сподіваючись хоч щось там побачити. Якийсь час він ловив себе на думці про те, як дико зараз виглядає. Якби не така огидна погода, хтось неодмінно викликав би «швидку», і поїхав би він на примусове лікування. Але охочих бродити біля такого моря серед ночі не виявилося, і він залишився наодинці зі своїми важкими думками.
(Далі буде)