Уперше опубліковано: 24.06.2018
Авторка перекладу: Світлана
У ті далекі часи, коли вирушити на три літери означало поїхати круто відпочити на ПБК, на тому самому ПБК жив дід зі своєю старою. Любив він вийти в море, закинути свій невід і витягти його хай і не зі щедрою, але рибою: бичком, камбалою, а іноді й морським півнем. Але була в діда за душею одна ходка (а хто її не мав?), і кілька разів просто довелося побувати під слідством, а тому рибину під назвою «півень» він просто відпускав. Приносив дід улов додому, а баба починала улов смажити, парити чи просто так сиру на струганину перетворювати. Був у діда якось постоялець із Крайньої Півночі, з міста Надим, то це він і навчив готувати рибу таким дивним чином. Жирну і ще живу рибу треба було закинути в морозилку, і коли вона доходила до стану повної заморозки, але ще не каменю, нехитро позбавити її тушку всього зайвого і нарізати тонкими смужками зі спинки, після чого – вмочати в оцет із перцем або іншими спеціями, і в рот. Діду це дуже сподобалося, особливо під горілку «Столична», яку по знайомству отримував із сусіднього «закритого» санаторію.
У ті часи приїжджало сюди багато цікавих людей із найдальших місць. Якось один постоялець розповідав, що довелося йому жити на півдні острова Сахалін, і він також, як і дід, ходив, бувало, в море по рибку. Але дуже часто невід приходив з дивовижними речами: взуттям, одягом, пляшками хитромудрої форми, зовсім незрозумілими, але красивими та яскравими предметами або навіть використаними, але загалом цілими презервативами різного забарвлення та конфігурації. Все це знаходило в побуті своє місце, і люди були дуже задоволені.
На це дід з гіркотою відповідав, що нічого подібного йому виловлювати не вдавалося, а багато санаторіїв зовсім не мають очисних споруд, а просто прокладають трубу стоку на кілька сотень метрів у море, і все, тому в невід іноді потрапляло таке, що додому його ніяк не понесеш. Хоча кілька разів він виловлював щось щільно упаковане, за що мав неприємності з прикордонниками і той самий строк, яким він завжди хвалився, коли приймав на груди більше однієї склянки горілки.
Так завжди було в міжсезоння, і робив він це скоріше для душі, а не щоб вижити. А в сезон він здавав свою халупу відпочивальникам. Шкуру не дер і брав лише як за простий п’ятизірковий «Хілтон Шарк Бей» у Єгипті, але не нахабнів, як інші, і не вивертав кишені як за президентський люкс, як робила сусідка Нюрка, здаючи на літо порожній курник. Це тому, що, крім халупи, здавав він свій човен за ціною яхти Абрамовича і невід за ціною тралу океанського траулера «Хогоромо Мару», та й бабу дід здавав би, якби був попит.
Але все тече та змінюється. Тепер доводилося йти в море, щоб наловити риби на «поїсти», та й бабу все сильніше долала деменція. Стала вона сварливою та злісною, а освіта провізора, яку нікуди не дінеш, обіцяла дідові неприємності, якщо він буде з нею сперечатися. Ось і цього разу відправила діда не просто по рибу, а неодмінно по камбалу, і не просту, а «тюрбо», якої він зроду не ловив. Біда була в тому, що човен у нього давно відтиснули заїжджі люди, і він втратив надію знайти його сліди.
І ось вийшов він до самого синього моря, закинув невід, і прийшов він з багнюкою морською, і знову дід закинув невід, і прийшов він із зеленим пакетом, на якому білими літерами написано «Ашан», і втретє дід закинув невід, і прийшов він з однією рибкою, та не простою, а золотою. Змолилася тут рибка жалібним голосом:
– Відпусти мене, діду, в море, дорогою ціною відплачу тобі за це – виконаю будь-яке твоє бажання.
Почухав дід ріпу і хитро так питає рибку:
– Чому ж не три? Начебто раніше три було?
– Інфляція, старий. Скільки ти разів міг від підлоги віджатись років сорок тому? – Дід пригадав бабу і нічого не відповів.
– А зараз? – запитала рибка.
– Ну-у-у-у… – тільки й зміг відповісти старий.
– Ось бачиш! Давай своє бажання, і я попливла.
– Та нема в мене особливого бажання, – дід гарячково намагався придумати, але нічого, крім баби та його з віджиманнями кілька разів, на думку на спадало, бо деменція наполегливо постукала і в його сиву голову.
– Ну, ти пливи собі, нічого мені від тебе не треба.
Сказав і відпустив рибку у воду. Рибка відпливла на кілька метрів і повернулася, зображуючи усмішку на своїй риб’ячій морді:
– Ти тойво, заходь, раптом що.
І знову попливла, але вже не по поверхні води, а відразу пішовши на глибину. Ошалілий дід ще довго дивився їй услід, поки вогняна куля сонця з розмаху не впала в море там, де має бути Румунія.
(Далі буде)
Думаю, деякі речі не потрібно перекладати дослівно. Краще дати їх в лапках мовою оригіналу. Наприклад, “ЮБК” – це мем, який не потребує перекладу. А ось, щоб зрозуміти, що таке ПБК, то треба знати, що шановна пані Світлана “грішить” перекладами таких мемів. Скоріш за все, це пояснюється її молодим віком. Бо ж кожен хто виріс в союзі (мабуть більшість читачів даного сайту) знає про ЮБК, і ніхто не знає про ПБК . “Якшо шо”, не бийте – я свій (бандерівець, націоналіст, бусифікований).
Гм, мені цілком зрозуміло, що таке ПБК, і коли я там бував до війни, було зрозуміло.
Ну добре, юбк, пбк – на всіх не догодишся) а от “відтиснули” ? Нащо автентичне та новоязівське “отжалі” перекладати калькою? Як на мене – максимум “віджали” цілком достатньо для “українізації” терміну) тьху ти, а от адекватного перекладу “термін” і не згадав)