Кілька запитань про вітання (Частина 1)

Авторка: Світлана

Приводом до цієї невеликої розвідки став один з коментарів до статті про давноминулий час: «На селі у Чернігівщині, мій дядько завжди вітався: «Здоров був». Навколо формул вітання у мене сформувався цілий клубок запитань, і не на всі з них я маю відповіді. Тож поділюся знахідками та роздумами щодо вітань – словосполучень, які вживають на початку і наприкінці зустрічі; формул привітання з якимось святом тут не чіпаю.

Перше запитання виявилося несподіваним навіть для мене, бо я ніколи не замислювалася, звідки походить слово «вітатися». У мене було кілька припущень щодо цього. По-перше, слово «вітатися» дуже схоже на латинське vita – «життя» і за формою, і за змістом, бо вітання – це побажання, в тому числі життя і здоров’я. Чи могло це слово мати в нашій мові латинські корені? А чому б ні – горілка ж має! Адже вона отримала додаткову назву «оковита», яка походить від латинського виразу aqua vitae – «вода життя». Тож латинські корені слова «вітати» були для мене цілком імовірними. Другим моїм аргументом був рядок із пушкінського «Євгения Онегина»: «В конце письма поставить «vale». Слово vale перекладається як «будь здоровий» («валеологія» – це з тим самим коренем) і слугувало тогочасною формулою ввічливості (зокрема, прощання). Такі були мої міркування. Зрештою, я вирішила перевірити їх у найбільш авторитетному джерелі – Етимологічному словнику української мови, де з’ясувалося, що слово «вітати» має зовсім інше походження і є варіантом слова «витати», у статті про яке наводяться споріднені слова з інших мов та якнайдавніші його корені:

Таким чином, слово «вітати» за походженням споріднене зі словом «віти» (в російській мові – «ветка»). В українській мові є слово «віти» (в однині – «віта»), а також збірний іменник «віття», але вони є рідше вживаними на тлі більш звичного «гілка» і мають дещо поетичне забарвлення, як, наприклад, у Тараса Шевченка: «Аж по воді розіслала Зеленії віти», – або в сучасній пісні: «Ой, чого калина віти похилила? Чи багато квіту, чи важка роса?» Отже, на це запитання відповідь є.

Друге запитання, на яке я не маю відповіді. Чому для привітання вранці, вдень і увечері використовуються конструкції з різними відмінками? Для ранку наполегливо рекомендовано вживати тільки родовий відмінок: «Доброго ранку!» Для дня і вечора, навпаки, родовий вважається неправильним, натомість правильним є називний: «Добрий день! Добрий вечір!» Наведу аргументи, які я зустрічала, і свої роздуми щодо них. Перший: для дня і вечора є «стягнуті» форми – одне слово, складене із двох: «Добридень!» і «Добривечір!» (наголос падає на з’єднувальний голосний И). Подібного варіанта для формули «Доброго ранку / Добрий ранок!» я не бачила. Але наявність чи відсутність таких «стягнутих» форм навряд чи є підставою для кваліфікації «повних» форм як правильних чи неправильних.

Другий аргумент – вплив російської мови, внаслідок якого «Доброго дня!» є калькою з російського «Доброго дня!». Ще одна думка про вплив російської мови: у тих регіонах, де довгий час був сильний вплив російської мови, частіше зустрічається «Доброго дня!», що нагадує конструкцію «Доброго утра!» в російській мові. Отже, зазирнімо до «сусідів». Їхні аналогічні вітання, які найпершими спадають на думку, – це «Доброе утро / день / вечер!». Старші покоління пригадають щонедільну радіопередачу, яка починалася піснею зі словами: «С добрым утром, с добрым утром и с хорошим днем!» Покоління Інтернету, яке спілкується цілодобово, винайшло формулу «Доброго времени суток!» Тому аналогія формул для дня і вечора з російською мовою мені видається трохи суперечливою, бо легше було б ці формули робити за аналогією до своєї ж формули щодо ранку, і був би «повний комплект».

Ця непослідовність відчувається і у статтях про вітання, розміщених у Мережі: нормативним вважається варіант «Добрий день!», розмовним – «Доброго дня!», водночас для листів надається порада вживати «Гарного дня!».

(Далі буде)