Незвичний погляд. Про давноминулий час

Авторка: Світлана

Приводом для сьогоднішньої невеликої замальовки стало одне речення у вчорашній статті шановного Anti-Colorados про два сюжети: «…фронт, який був завмер, рушив углиб України». Чи помітили ви тут слово «був»?

Ця конструкція – дієслово «бути» + «змістове» дієслово – є проявом давноминулого часу в українській мові. Це той плюсквамперфект у латині або Past Perfect в англійській мові, який так не хоче вкладатися в пам’ять. Але в українській мові він також є. І тут не все так просто!

Ось як про нього каже Український правопис 2019 року (§ 115): «Минулий і давноминулий час …9. …Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бу́ти: ходи́в був, ходи́ла була́, ходи́ли були́». У Правописі 1990 року (який поновив літеру ґ в абетці) цей пункт викладено точнісінько так само, тобто можна припустити, що давноминулий час визнано принаймні з 1990 року. 

Інтрига полягає в тому, що в російській мові три часи дієслова – «прошедшее», «настоящее» і «будущее время». Ці часи вказано і в російськомовній Вікіпедії, і в підручнику з російської мови для студентів вишів. Тобто на академічному рівні визнано, що в цій мові – три часи. У підручнику з української мови для 7 класу теж вказано три часи (минулий, теперішній і майбутній), але і у Вікіпедії, і у Правописі, і в академічних працях – чотири (включно з давноминулим), або ж цей час розглядають як особливу форму минулого часу. Отут постало моє дослідницьке запитання: яке місце посідає цей час у сучасній українській мові – не в давній чи староукраїнській, де він, звісно, був, а сучасній мові, відлік якій традиційно ведуть від Котляревського та Шевченка?

Простежмо вживання цієї конструкції на прикладах творів класиків. Відомий з дитинства віршик Павла Тичини «А я у гай ходила», другий стовпчик: «Я зайчика зустріла, Дрімав він на горбку, Була б його спіймала – Зозуля ізлякала: – Ку-ку!». У Вікіпедії наведено ще кілька прикладів, зокрема:

1) Коли одна дія відбувається перед іншою:  «Я читав був цю книжку, та забув її зміст; дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, i заборонив (Марко Вовчок);
2) Коли одна дія переривається іншою: Лукаш… знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Леся Українка).

Більш вагомий за статусом приклад уживання давноминулого часу – це Акт проголошення Незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 року. Наведу його зображення з підписом Леоніда Кравчука:

Перше речення: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною…» – містить конструкцію в давноминулому часі «нависла була».

Але частіше цю конструкцію можна зустріти в народних казках. Вони починаються зі слів «Жив-був», «Жили-були», які, на думку дослідників, є проявом давноминулого часу. Ось одна з найбільш відомих казок – «Котик і півник», ілюстрацію до якої наведено вгорі статті: 

«Жили-були котик і півник. Ось котик надумав піти в ліс по дрова. Каже він до півника:
 – Сиди, півнику, на печі та їж калачі, а як прийде лисиця, не обзивайся».

Інші приклади – з менш відомих казок, але вони можуть бути варті довіри як українські (а не перекладені) тому, що увійшли до збірки 70 українських народних казок Волині і Полісся «Чарівне кресало», яку уклав Олексій Ошуркевич на основі записів, зроблених ним упродовж 1955–1987 років:

«Жила-була баба-чародійниця, без якої ні одне весілля не могло обійтися: завжди приходила і випроводжала молодих у церкву».
«Жили-були два сусіди – бідний і багатий».
«Жив-був дядько, і мав він трьох синів».

І тут цікаве спостереження, яке показує відмінності між українською та російською мовами. Наведу абзац із Вікіпедії: «У російській мові плюсквамперфекта використовували в XVIII столітті. Наприклад, «Я был(о) писал». Наразі вживається в діалектних формах. Наприклад, «Зимусь все промерзло было». Мало того, існує думка науковців, що зачин у російських казках (наприклад, «жили-были») теж є формою плюсквамперфекта».

Відмінність перша: попри однакову форму зачину в казках («жили-були» і «жили-были»), в сучасній російській мові ця конструкція не вживається, крім діалектів, як сказано в наведеному абзаці. У нас вона є цілком звичною, про що свідчать наведені приклади з творів класиків і з Акта проголошення Незалежності.

Відмінність друга: перервана або попередня дія, яка в українській мові передається словом «був» у відповідній формі (тобто в чоловічому, жіночому, середньому роді однини або у множині), у російській передається словом «было» тільки в середньому роді однини, порівняйте: хотів був, хотіла була – хотел было, хотела было. Процитую іншу статтю шановного Anti-Colorados, яку опубліковано і російською мовою, – «Вибори царя»: «Генерал хотів був стати на коліна, але зрозумів, що вже пізно»; російською – «Генерал хотел было встать на колени но понял, что уже поздно».

Тобто фактично форма «давноминулого часу» в російській мові є, але вона втратила дієвідмінювання слова «бути», а в українській мові ця форма зберегла давні ознаки і вписалася в сучасну систему дієслівних форм.

Відмінність третя: в українській мові теж є конструкції зі словом «було» в середньому роді, але вони означають не попередню чи перервану в минулому дію, а повторювану дію: «Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю (Леся Українка)». Про те, що це повторювана, а не минула дія, свідчить її вживання з дієсловом теперішнього часу (тобто дія може відбуватися і зараз, як і раніше): А ще, було, як намалює що-небудь та підпише… що це – не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива (Григорій Квітка-Основ’яненко); Було, роблю що, чи гуляю, чи богу молюся, Усе думаю про його (Тарас Шевченко). Повторювану дію також передають словами «бувало» в українській мові та «бывало» – в російській. Приклад із відомого вірша Лесі Українки: «Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо».

Отака історія на сьогодні. Не знаю, як вам, а мені знаходити такі скарби в начебто дрібних мовних явищах неймовірно цікаво.