Авторка перекладу: Світлана
На глибині 125,5 метра під землею, за кількома шарами спеціального залізобетону, в довгій залі з довгим столом зібралася різношерста публіка. Тут були чиновники зі шкіряними папками особливого тиснення, огрядні військові з широкими лампасами, якісь багаті діячі, що раз у раз поблискували діамантами на годиннику, та інша, сіра й непоказна публіка, від вигляду якої всім ставало недобре і виникало бажання швидко метнутися в кімнату для хлопчиків, щоб «припудрити носика».
Але ось до зали увійшов високий, усім знайомий чоловік, що має зачіску «Вибух на макаронній фабриці» та вуса «Хочу бути моржем». Він жестом вказав присутнім, щоб ті займали свої місця і дочекавшись, поки ті розсілися, почав вступну промову:
– Товариші, ви, напевно здивувалися з того, що наше сьогоднішнє засідання має розширений формат, але для цього є важлива причина. Товариш цар зібрав вас…
– А сам цар де?
Це подав голос генерал з червоною мордою та золотим гаптуванням на погонах. Він явно був задоволений собою, бо сміливість перебити вступну промову продемонстрував лише він. Доповідач на секунду осікся і явно використав цей час для того, щоб опанувати себе. Але потім легка усмішка проступила під його вусами, і він тим самим тембром голосу відповів на незаплановане запитання:
– Та ось же він, на дальньому кінці столу. Цар був тут присутній увесь цей час, поки ви так голосно розмовляли між собою.
І тут голос подав сам цар, який справді опинився на вказаному місці, справді не надто помітний через важку стільницю.
– Це хто ж такий мене не побачив?
Генерал зірвався з місця так, що важкий дубовий стілець відскочив від нього і повільно, як у сповільненій зйомці, впав спинкою на підлогу. На його обличчі вже не було самовдоволеної усмішки. Навпаки, воно виражало жах, ніби ворожий танк «Абрамс» наїхав на найдорожче і буквально розчавив цей фрагмент тіла. Піт котився градом, а колір обличчя змінився з червоного на фіолетовий.
– Винен, ваша величносте! Забув окуляри, а без них я бачу тільки те, що в мене під носом…
Цар негучно покашляв. Потім – ще раз, і в мертвій тиші, яка запанувала в залі, продовжив:
– Ну що ж, із цим цілком можна впоратися. Моя дочка з групою вчених зараз розробляють дивовижні препарати, які можуть відновити функціональність різних органів і продовжити їхню дію до 150 років. Вони вже мають експериментальні зразки цих засобів, і, мабуть, ми можемо випробувати їх на вас. Тільки уточніть, що ви хотіли б отримати, щоб гарненько бачити царя, – відновити зір чи подовжити ніс?
Генерал хотів був стати на коліна, але зрозумів, що вже пізно, бо нижня частина гардеробу явно стала непридатною, і тоді він якимось дуже тонким голосом помолився:
– Ваша величносте, не веліть карати, веліть милувати!
Цар зробив жест рукою, і два потужні холуї підхопили генерала під руки і буквально винесли із зали. Два інші холуї спритно прибрали сліди, що тяглися за полководцем. Присутні мовчки спостерігали за цією сценою, намагаючись зрозуміти, що вирішив цар: карати, милувати чи поки що подумати, що зробити.
(Далі буде)