Битва за Італійське озеро (Частина 2)

Задумом операції було припинення підтримки британським флотом Греції, куди прямувала британська ескадра у складі трьох лінійних кораблів, Barham, Valiant та Warspite, семи легких крейсерів та сімнадцяти есмінців. Але в активі англійців була та сама зброя, якої не мав противник, – авіаносець Formidable. Однак італійці вважали, що оперуючи на невеликій відстані від баз, вони зможуть забезпечити прикриття з повітря за рахунок берегової авіації. Але як відомо, власна палубна авіагрупа завжди працюватиме більш ефективно і зі щільнішою взаємодією, ніж суміжник флоту, бо на стику родів військ завжди виникають складнощі, які знижують загальну ефективність дій угруповання.

Британський флот, хоч і складався з великих кораблів ще часів Першої світової війни, але встиг їх модернізувати, і частина кораблів мала радари та інші новинки техніки, що дозволяли бачити противника навіть уночі або в погану погоду. Ну і плюс до того, всі пам’ятають історію з німецькою «Енігмою» – захопленою шифрувальною машиною, завдяки якій вдалося зламати коди та отримати доступ до секретного листування Третього Рейху. Так от, італійські коди англійці теж зламали, хоча про це не особливо й розповідають. У підсумку італійська ескадра отримала накази про проведення своєї бойової операції одночасно з англійцями, і ті приблизно уявляли, які сили і де їх чекатимуть.

Тому англійці виставили вперед свої легкі крейсери, які мали виявити противника, і 28 березня противники знайшли один одного біля грецького мису Матапан. Невелика група легких крейсерів англійців помітила групу важких крейсерів італійців, які одразу відкрили вогонь. Англійці записали, що по них противник випустив 535 восьмидюймових снарядів, але вміле маневрування англійців та недосконале прицільне обладнання італійців не принесли стрільцям жодного влучання. Так почалася битва, що увійшла в історію під ім’ям найближчого мису Матапан.

Загалом позиція італійців після нальоту англійців на їхню базу флоту кількома місяцями раніше була простою: «Нас застали зненацька, англійці вчинили не по-лицарськи, але у відкритому бою ми їм наскубемо вуха». Це щось нагадує, чи не так? Бій при Матапані якраз і був тією подією, в якій італійці планували реабілітуватися. Але як виявилося, вихваляння дуче та його морських офіцерів не мало під собою підстав, бо ті воювали так само, як піхота чи авіатори, а саме – ніяк.

Але завдання британського дозору було виконано. Важкі крейсери італійців, побоюючись пастки англійців і не зовсім розуміючи, який саме склад сил стоїть перед ними, повернули до своїх лінкорів. Англійці зрозуміли цей маневр і пішли слідом. Проте атакувати лінкори легкими крейсерами було б самогубством, а лінкори англійців були досить далеко від місця бійки, і в хід вступила палубна авіація авіаносця. Торпедоносці Swordfish атакували основне ядро італійського флоту і змогли пошкодити флагман групи – лінкор Vittorio Veneto. Торпеда влучила в корму та пошкодила гвинти. Корабель не втратив ходу повністю, але втратив його половину. Набагато більше дісталося важкому крейсеру Pola. Торпеда влучила в машинне відділення, і він повністю втратив хід, ставши легкою ціллю для будь-якого противника.

Командувач італійського угрупування, адмірал Якіно прийняв рішення йти на базу, бо втрати виявилися надто важкими, а основна частина британського флоту навіть не підійшла. Але кинути крейсер Pola він усе-таки не наважився, бо це була б уже не просто поразка, а ганебна втеча. Під покривом ночі він направив на порятунок пошкодженого крейсера ще два важкі крейсери, Fiume і Zara, з ескортом із чотирьох есмінців. Вони мали забезпечити буксирування Pola на базу флоту для ремонту.

Завдання було нескладним, але буксирувати важкий крейсер, який втратив хід, вдалося лише з малою швидкістю. Тим часом до цього місця підійшла основна група британського флоту, включаючи лінкори. Вони вийшли на коротку дистанцію і просто знищили всі три важкі крейсери і на додаток – два есмінці, які не змогли піти з місця бійки.

Одноразова втрата такої кількості важких кораблів привела командування Regia Marina у стан сум’яття: там просто уявили, що було б з рештою кораблів їхнього угруповання, якби дві флотські групи зіткнулися на бойовому курсі. Більше італійський флот уже не намагався претендувати на панування в Середземному морі, хоча й зумів злегка поквитатися силами диверсантів, влаштувавши наліт на британські кораблі, що стояли в Александрії. Але це вже інша історія.

А ми зауважимо, що це відбувалося навесні 1941 року, менше ніж за три місяці до початку німецько-совкової війни. Британія фактично вивела з війни головного союзника Німеччини, діючи власними силами і без чиєїсь допомоги. Тут можна сказати, що масштаб цього бою ніяк не можна зіставити з битвою в Кораловому морі, і це буде правильно, але лише частково. Наслідки саме цього бою були дуже серйозними, бо Британія утвердила своє панування в Середземному морі. Ну, і плюс до того, совкова військово-морська історіографія не має саме морської битви, масштаб якої становив би десяту чи соту частину від описаного вище морського бою. Але якщо читати слизькі російські книжки, то жодної війни до 22 червня 1941 року не було зовсім, і так – за що не візьмися.