Битва за Італійське озеро (Частина 1)

Уперше опубліковано: 12.06.2021

Авторка перекладу: Світлана

Напевно, однією з найбільш закритих тем, на які в совку було накладено печать мовчання, стала тема про морські битви. У ті часи збройні сили грубо поділялися на армію, авіацію і флот, і всі історичні дослідження Другої світової війни так чи інакше мають поділ на ці три великі блоки. Так, щодо повітряних боїв можна знайти опис величезних операцій, у яких одночасно брали участь сотні машин. Також відомі імена асів, які змогли досягти визначних результатів у повітряних поєдинках. І хоча тут червоним армійцям особливо нічим похвалитися, все-таки саме асами призначили Кожедуба і Покришкіна. Інша річ, що кількість перемог, які за ними було закріплено, часом – по-злодійськи, не йде в жодне порівняння з тим, що демонстрували аси союзників, а особливо – противника.

Але для прикриття інформаційної прогалини їх таки записали в аси та обвішали орденами й медалями за те, що в Люфтваффе було підставою для підвищення на посаді, присвоєння наступного звання та отримання якоїсь однієї скромної нагороди. Про армію можна не говорити, бо «м’ясна війна» завжди могла дати підстави для розповідей про Матросова, панфіловців та інших героїв. І як би там не перекручували дійсність чи не вигадували нову реальність, але й тут порожнечу прикрили, а от із флотом – тиша. Зрозуміло, що власний флот звично змився на далекі бази і навіть носа не показував у море, що відбувається й зараз, але цей стан справ повністю вирізав флотські битви, неначе на морі їх зовсім не було. Насправді ж ці битви були, причому не тільки в Тихому океані, а й у Середземному морі. Ба більше, саме там виникли перші передумови для того, щоб повністю перебудувати саму структуру військово-морського флоту й перемістити фокус уваги з одного типу кораблів на інший, про що ми писали докладно.

Ішлося про напад королівського флоту Великої Британії на Regia Marina – головну базу ВМФ Італії в Таранто. Загалом саме тоді настала ясність у тому, що великі лінкори поступаються своєю керівною роллю авіаносцям. Про це й була та давня повість. Але насправді саме ця битва була епізодом величезного протистояння двох флотів, призом у якому була акваторія Середземного моря, або, як його певний час називав Беніто Муссоліні, – Італійського озера.

Справді, у 1940–1941 роках відбулося безліч подій, які совкова історіографія залишила за дужками, бо якщо просто розповісти про них, то історичні казки або совковий варіант церковних фантазій у стилі «житіє святих» затріщали б по швах. Тому, щоб не давати своїх оцінок подіям, які відбулися між капітуляцією Франції 22 червня 1940 року і 22 червня 1941 року, коли почалася реалізація плану «Барбаросса», їх просто викинули з совкової історії, неначе там була одна велика порожнеча.

Воно й зрозуміло, адже якщо розповісти про те, що в цей час відбувалися великі морські та сухопутні битви, довелося б розповісти і про те, що Британія воювала і з Рейхом, і з Італією самостійно цілий рік, поки що совок робив? Якщо тільки почати це пояснювати – гріха не оберешся. Тому совок вчинив так, як він це робив завжди, і навіть щодо власної історії. Вчорашні герої, які сьогодні стали ворогами народу, викидалися з новітньої історії, їхні фотографії знищувалися, підручники переписувалися, і навіть згадування їхніх прізвищ ставало небезпечним для життя.

Буквально за кілька місяців створювалося таке враження, що цих персонажів і не існувало. Тож одиночне протистояння Великої Британії не лише Гітлеру, а й Муссоліні простіше було замовчати, що й було зроблено з максимальним успіхом. Совки про це не знали тоді, а їхні нащадки майже нічого не знають і зараз, хоча джерел інформації – маса.

Але пропаганду настільки вбили у спинний мозок, що, крім історичної порнографії, відомої під назвою «велика вітчизняна війна», там ніхто нічого знати не хоче, а починаючи з певного часу, якщо хтось спробує розмірковувати на тему поза канонізованим варіантом тих подій, його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Але, як відомо, ті, хто не хоче засвоювати уроки історії (а не казки), приречені на її повторення.

А для Великої Британії цей рік виявився найважчим за всю Другу світову війну просто тому, що після капітуляції Франції тягар цієї війни залишився лише на плечах Британії. Совок посилено готувався до великої війни, але поки що займався невійськовим захопленням західних територій, а США, хоч і надавали допомогу Британії, але на той момент навіть не збиралися активно втручатися в бійку.

Це зараз легко міркувати на ці теми, тому що нам відомо, як усе розвивалося і чим закінчилося, а на той момент Британія залишилася сама, і через те що вона розташована на островах, її основною зброєю став флот, а основним полем битви – морські комунікації. З огляду на те що передусім треба було спиратися на власні сили, промисловість, переведена на воєнний режим роботи, вимагала ресурсів у подвоєному обсязі. А більшість сировини була в азіатських колоніях, куди можна було дістатися тільки морем, і найкоротший шлях туди лежав через Гібралтар і Суецький канал, через усе Середземне море.

Ось цю магістраль і мав перерізати Муссоліні силами свого флоту. Просто нагадаємо, що найпотужніший в акваторії Середземного моря французький флот, який здебільшого стояв в Алжирі, не перейшов на бік Британії, і в ході короткого бою його довелося вивести з ладу. Щоправда, не підкорившись вимогам англійців перейти на їхній бік, французи не горіли особливим бажанням воювати, і тому їх було швидко розбито, на відміну від дуче, який спав і бачив, як відновить контроль над усім узбережжям Середземномор’я. А з урахуванням географічного положення Італії, яка майже розтинає море навпіл, її роль у знищенні британських морських комунікацій була очевидною.

Інша річ, що італійський флот, хоч і непогано оснащений, все-таки не мав позитивного досвіду великих морських баталій, на відміну від свого противника. Тому він оперував неподалік своїх баз і не мав того розмаху, з яким діяли англійці. У свою чергу Лондон був зобов’язаний хоч чимось допомогти Греції, яка виступила на боці Великої Британії, і Гітлер доручив Муссоліні навести у своєму морі лад.

Але як було вказано вище, британський флот силами палубної авіації завдав відчутних збитків італійському флоту в його базі Таранто, і той не мав можливості швидкого та якісного поповнення своїх бойових кораблів, але не втратив боєздатності. Тим більше у нього існувала реальна можливість дійти до Суецького каналу суходолом, що створило б для британського флоту дуже серйозну проблему, і загалом у Муссоліні ще не вичерпався ентузіазм відродити славу Римської імперії. До речі, дуче хотів відновити Римську Імперію, фюрер – Третій Рейх, а в Москві марили Третім Римом. Іноді складається враження, що всіх цих різних людей уразила якась однакова психічна хвороба. До речі, вона дісталася й до путіна.

У таких умовах Гітлер все-таки доніс до Муссоліні думку про те, що якщо на суші Німеччина здатна страхувати свого союзника, що вона потім і показала на Балканах та у Північній Африці, то на морі дуче має діяти самостійно і дуже рішучо. Тим більше що рідні бази розташовано поряд з операційним районом, і особливих зусиль таке протистояння не вимагатиме. Крити було нічим, і 26 березня 1941 року італійський флот розпочав виконання плану операції «Гауді».

(Далі буде)