Уперше опубліковано: 15.03.2021
Авторка перекладу: Світлана
Ми вже кілька разів підходили до питання про те, наскільки виправданим було застосування Сполученими Штатами Америки ядерної зброї проти Японії та як це вплинуло на перебіг подій, які були неминучими в разі продовження війни звичайними засобами. Тут потрібно врахувати важливий чинник, який часто упускають ті, хто з висоти сьогодення оцінює події давно минулих днів. Чинник цей настільки очевидний, що ми його просто не помічаємо і тому не враховуємо.
Справді, розглядаючи будь-яку подію минулого, навіть дуже масштабну, ми розкладаємо по поличках усі компоненти, що впливають на хід подій. Якщо йдеться про бойову операцію, ми в сусідні стовпчики вносимо сили й засоби, які мали протиборчі сторони, аналізуємо промисловий потенціал та низку інших аспектів, без яких міркувати про те, чому все відбувалося саме так, не має жодного сенсу.
Тільки от усе це ми знаємо тепер із першоджерел чи документів, де все це було чітко відображено самою стороною – учасницею цієї епопеї. Але це стало доступно для огляду і порівняння лише після закінчення війни, коли було знято всі грифи таємності. Причому ці грифи однозначно знімаються у переможеної сторони, бо в неї більше немає можливості забезпечити цей режим, а з переможцями все інакше. Наприклад, совок, а тепер – і рф досі не розкрили більшої частини документів періоду 1939–1941 років, і тому доводиться відштовхуватися від даних, які незрозуміло як сформовано, і більше того, з плином часу вони змінюються, не важливо в який бік. Це свідчить про те, що йдуть підтасування даних заради поточної концепції, пронизаної політичними мотивами.
США та Британія теж не поспішали розкривати свої архіви часів війни, хай і не так тотально закриті, як у совку. Але це робилося через 10, 20 або й 50 років після самих подій. Достатньо подивитися на те, як просто зараз росія закриває свої військові витрати. Майже третину бюджету (це у 2021 році) – засекречено, а ще частину коштів, які йдуть на потреби міністерства оборони, «розмазано» по інших міністерствах та відомствах.
До речі, те ж саме робить і Китай. І все це робиться в той момент, коли ці країни офіційно не перебувають у стані війни. Очевидно, що у воєнний час усе це ховають свідомо і тотально. Ба більше, докладають масу зусиль для того, щоб ввести противника в оману та згодувати йому дезінформацію. І ось у цих умовах слід приймати найважливіші рішення. Ті ж американці на заключній стадії війни з Японією могли подивитися на те, як вони самі намагаються обдурити противника, і швидше за все, припускали, що противник робить те ж саме.
А це означає, що дані розвідки, закладені в основу операції, обов’язково мають свої допуски «направо – наліво» щодо чисельності військ противника, його озброєння тощо. Тобто завжди є ризик того, що справжній стан справ з’ясується лише тоді, коли бійка вже почнеться. Адже недарма кажуть, що жоден масштабний воєнний план не було реалізовано так, як його розробили на початку, а Наполеону приписують знамениту фразу: «Головне – встрянути в бій, а там буде видно», – що означає ситуацію, коли тільки після вступу в бій можна побачити те, що приготував противник. Тоді й тільки тоді з’ясується все те, що не змогла розкопати розвідка і що не було враховано перед початком бою.
Саме тому зараз ми оцінюємо ту ситуацію, вже знаючи, як воно там було і що могло чекати американські війська, якби вони не застосували тоді ядерну зброю і не змусили Японію капітулювати. Плюс до того, Штати мали всього два випробування своєї ядерної зброї на полігоні, і хоча уявляли, що вона на порядки перевершує за потужністю те, що було до цього, але саме бойового застосування в бойових умовах ще не було, і побачили вони його тільки після Хіросіми і Нагасакі. А перед прийняттям рішення про застосування ЯЗ ефективність її дії на противника теж була «змінною» у великій формулі бойової операції. Загалом уся ця формула складалася зі змінних.
У цих умовах американське командування і готувало гігантську десантну операцію під кодовою назвою Downfall, виходячи з бойового досвіду, набутого в попередніх операціях, і зокрема, у щойно завершеній операції зі штурму острова Окінава, розташованого на 400 миль південніше головних островів Японії. Там японці показали те, як приблизно виглядатиме війна в районі Токіо або тієї ж військової бази Нагасакі.
На відміну від попередніх битв, японські військові не контратакували і майже не виходили на відкриту місцевість, а дисципліновано вели бій із підготовлених, заздалегідь укріплених районів. Тобто вони не виходили під снаряди флоту чи бомби авіації, а перебували під захистом залізобетонних укріплень або природних укриттів типу печер. У результаті американці втратили лише в цій операції 50 тисяч військовослужбовців, що становило понад 10% усіх втрат під час Другої світової війни.
Крім того, саме тут японці масовано застосували камікадзе, і не лише на літаках, а й на човнах. У результаті союзники втратили біля Окінави близько 400 кораблів різного класу. Загалом операція «Айсберг» – штурм Окінави – тривала три місяці, і коли острів захопили, виявилося, що живих японських військових майже не залишилося. Тобто вони билися на смерть, і для того щоб захопити цей клаптик землі, їх треба було знищити всіх, бо вони не збиралися здаватися. Японія за цю битву заплатила життями 250 тисяч своїх військових та цивільних осіб.
Було очевидно, що в десантній операції на головні острови все це треба було масштабувати, бо очікувалося, що там опір буде ще більш відчайдушним, а протидія силами камікадзе буде шаленою і тотальною. Просто для довідки. Відкриті джерела приблизно так описують те, що готували японці для відбиття американського десанту.