Незвичний погляд. За і проти

Автор: Світлана

Два дні обговорення трохи незвичних для цього сайту статей, які стосуються мови та її зв’язку з нашою (і не тільки) історією та культурою, сформували перші ідеї щодо продовження цього напряму. 1. Я з коментарів зрозуміла, що це цікаво, тому спробую продовжувати. 2. Я не претендую на повне і системне висвітлення якоїсь окремої теми. Я ділюся власними враженнями, думками і запитаннями без відповідей. Мені цікаво, як мова відображає наше життя і розвивається під його впливом. Можливо, це зацікавить когось теж.

Поштовхом для сьогоднішнього допису стала новина про те, що розроблено ліки для однієї з хвороб. Звісно, ідеться про ліки для лікування цієї хвороби, але так було в назві статті, тому це зачепило мій погляд. Це пропущене слово («лікування») дає дивний ефект: ми його маємо на увазі і розуміємо, що, по, суті, це ліки не «для» хвороби, а «проти» неї. Так, про ліки ми кажемо «для серця», «для суглобів» і для всіх інших органів, які ми хочемо зцілити. А хворобу ми хочемо знищити, тоді ця конструкція набуває протилежного змісту. Звичніше сказати – «від (проти) хвороби», а не «для неї».

У нашій мові (і, напевно, в інших теж) є кілька слів і конструкцій, які «самі в собі» мають певним чином протилежні значення. Наприклад, сполучник «та» в одних випадках об’єднує те, що називає («високий та стрункий»), тобто працює, як сполучник «і», а в інших випадках він протиставляє те, що називає, і дорівнює слову «але» («стомлений, та щасливий»).

Поділюся випадками про два прийменники з таким «сюрпризом». Сюжет. Онук запитує діда: «Діду, а ти на війні був? – Був. – А що ти там робив? – З німцями воював. – А проти кого?» Отака підступна конструкція «воювати з ким» може стосуватися як союзника, так і противника. Так, ми зараз воюємо (наприклад) з німецькими танками, але вони наш засіб, а не мішень. І з росіянами ми воюємо, але не разом з ними, а проти них. А конструкція одна й та сама.

Інша конструкція, можливо, ще цікавіша. Прийменник «від» приєднується до слова, яке позначає відправну точку (у фізичному або більш абстрактному сенсі) : «Копати від мене і до обіду» – тут командир позначає відлік у просторі, який перетікає у відлік у часі (армійський гумор – це окреме явище). «Гостинець від зайчика» – позначено джерело або виконавця дії. «Заплакав від радощів» –  конструкція говорить про причину події.

Усі ці моделі я навела для подальшого опису двох прикладів. Перший (можливо, трохи з чорним гумором). Поминальні дні після Великодня (Проводи) – це нагода не тільки відвідати могили померлих, а й зустрітися з усіма живими. І зазвичай через певний час після зрозумілих сумних хвилин розмова перекидається на новини про життя інших родичів, спільних знайомих і так далі. Одного разу ми теж так проходили повз могили на кладовищі, читали знайомі імена, і один із товариства звернув увагу на пам’ятник і сказав: «О, то це ж …! А від чого він помер?» І інший йому відповів: «Ти що, не бачиш? То ж тут написано: «Від дружини, дітей та онуків». Іронія ситуації виникла завдяки тому, що і для причини смерті, і для ініціаторів встановлення пам’ятника було вжито одну й ту саму конструкцію – «від кого/чого».

Другий приклад стосується ланцюжка історичних подій. У 1944 році внаслідок поранення і подальшого зараження крові помер генерал Ватутін, і його після триденного прощання поховали в центрі Києва і поставили помпезний пам’ятник із написом «Генералові Ватутіну від Українського народу». У подальші роки генерала возвеличували за його бойові подвиги, тому напис звучав певним чином як вдячність тих, кого вказано на пам’ятнику (Український народ), зокрема, за проведення операції з визволення Києва у 1943 році. Так, під його керівництвом звільняли Київ, щоб встигнути до 7 листопада – свята Жовтневої Революції. Ціна питання – півтора місяця боїв і загибель близько 400 тисяч бійців (за іншими даними – близько 647 тисяч) – як вишколених вояків, так і «чорнопіджачників» – неозброєних, необмундированих та ненавчених українських хлопців та чоловіків, мобілізованих на щойно визволеному Лівобережжі. А згодом, у 1944 році війська під його командуванням боролися проти Української повстанської армії на Рівненщині, і саме в одному з таких боїв його підстрелили, що стало підставою для посилення репресій на цих територіях. 

Ці та інші факти, звісно, були відомі сучасникам, але подавалися як талант полководця на тлі неминучих жертв війни та утвердження радянської влади на західних землях СРСР. І вже після розвалу совка оцінили справжню роль цього воєначальника в історії України – м’ясника, який не озирався на кількість і виправданість жертв. Є свідчення, що він тим більше не жалів українців, яких погнав визволяти Київ, бо вони ж були в окупації, а хто не переплив Дніпро, той боягуз. І от коли ці та інші факти почали дедалі гучніше обговорюватися в суспільстві, той самий напис на пам’ятнику – «Генералові Ватутіну від Українського народу» – набув дещо іншого значення – не вдячності, а скоріше відплати. А 9 лютого 2023 року пам’ятник знесли (заголовне фото).

Отака історія на сьогодні – про слова і конструкції, які можуть одночасно мати протилежні значення, але стають зрозумілі завдяки контексту.