Пора незасвоєних уроків (Частина 2)

Пора незасвоєних уроків (Частина 2)

Тепер про Європу та вже її граблі. У попередній частині ми показали, що стояти з роззявленим ротом і ніяк не реагувати на вже почату агресію окупанта – поганий план. Агресор сприймає це як заохочення, і якщо ти, витираючи шмарклі, спостерігаєш, як противник крокує вулицями поваленої Варшави, то повинен розуміти, що настане черга Парижа чи Лондона, що й трапилося дещо пізніше – менше ніж за рік. А суть дій Гітлера була такою самою, як це було і в Польщі. Він зрозумів, що велика і могутня армія Франції, що за багатьма параметрами  переважає Німеччину, обрала таку саму тактику – «Стоїмо, не провокуємо». 

Але ось 17 вересня совок здійснив те саме, що й Німеччина, тільки на два тижні пізніше. Причому ні німецька, ні совкова пропаганда не приховували обіймань, цілувань і навіть потужних засосів, які демонстрували військові Вермахту і РСЧА на землі поваленої Польщі. Здавалося б, цьому факту варто було б дати чітку оцінку і хоча б дати совку під зад коліном, як це було зроблено стосовно Берліна. Але ні, жодної притомної реакції не було, а тому, покінчивши з Польщею, за два місяці совок таки поліз воювати з Фінляндією. Тільки тоді до європейських лідерів дійшло, що це «жу-жу» не просто так, і оцінку діям Сталіна і Москви вже було оформлено відповідною резолюцією.

І ось тут ще один урок – своєчасність. На що вплинуло виключення Німеччини, а згодом – і совка з Ліги Націй, попередниці ООН? Абсолютно ні на що. Якби це було зроблено ще тоді, коли обидва агресори розминалися в Іспанії, можливо, все пішло б інакше. В будь-якому випадку, обидві країни у 1936 році ще не змогли б розпалити таку пожежу, яка спалахнула пізніше. Тоді цілком можна було оперувати фінансовими й політичними інструментами, але приблизно в той час, нехай і ненадовго, королем Великої Британії став шанувальник товариша Гітлера, король Едуард Восьмий, відомий своїм зреченням престолу через романтичний зв’язок і бажання одружитися з розлученою особою, чого король робити не міг. Насправді Едуарда змусили піти у відставку, бо він почав розвертати Британію в бік Німеччини.

Як кажуть, «дорога ложка до обіду», і те, що можна було зробити жорсткими, хоч і не військовими методами у 1936 році, вже було марно робити у 1939 році, коли треба було воювати, причому робити це ініціативно. Але, як ми знаємо, французи та британський експедиційний корпус вирішили сміливо тупцювати за «Лінією Мажино», «Непрохідними Арденнами» та клаптями Бенілюксу. Замість наступальних операцій вони вирішили оборонятися. Причому наступ вони могли провести у зручному місці і в зручний час, коли Вермахт пішов у Польщу і був там зайнятий м’ясорубкою, а оборону вони побудували, коли німецька армія покінчила з Польщею і спокійно перейшла на захід. Уся армія.

Зараз ми бачимо точнісінько те саме. Захід стосовно рф зайняв ті самі позиції, які проклинали англійські та французькі військові в обложеному Дюнкерку. Нічого не навчилися і не хочуть навіть побіжно зазирнути в історію. Мало того, як було з Гітлером та Сталіним, Захід ніяк не наважиться відключити агресора від свого фінансування. Адже відомо, що Штати були архітекторами совкової індустріалізації і водночас – найбільшими кредиторами Німеччини. Цього разу Штати намагаються поводитися з урахуванням цих історичних подій, але Європа, а особливо – Франція, вдає, що ще не наступала на граблі в такій самій ситуації.

Насправді уроків тут можна засвоїти масу і просто написати дисертацію, але ми обмежені форматом матеріалу, а тому наведемо приклад того, як РФ не може винести уроків із власної історії, хай і не з тієї дати, яку ми навели вище.

Зараз там справжній мілітаристський чад, і військові дають химерні назви своїм бойовим машинам та підрозділам. У цьому сенсі ми хотіли б вказати їм на те, що вони слабко орієнтуються у своїй славетній міфології, коріння якої, дуже рідко, але можна відшукати в історії. Якщо відкинути вигаданих чи просто ганебних Дмитра Донського, Олександра Суворова чи Михайла Кутузова, то найбільший пієтет викликає ім’я Олександра Невського. Всі пам’ятають, що він розгромив танкову групу фон Клейста на льоду Чудського озера, де супостат потонув у вирі підльодного лову. Залишмо на совісті російських істориків незліченні полчища хрестоносців, яких було десяток, максимум – два, але звернімося до ватаги Олександра.

Справа в тому, що ім’ям Невського називати полки чи бригади – не комільфо, бо його віднесли до лику святих, але імена його людей цілком можна юзати, бо ті брали участь у битві нарівні зі святим і дехто навіть загинув у бою. Адже можна увічнити якусь відому військову частину ім’ям такої людини? Думаю – можна і треба.

Є у ПДВ РФ такий собі 45-й полк спецназу (тепер – бригада. – Ред.) із Кубінки. Нам він відомий тим, що його бійців почали кришити на «200-і» ще в тому самому першому, травневому 2014 року бою за Донецький аеропорт. 26 травня 2014 року там зажмурилося два десятки елітних спецназівців із цього полку. Потім ще кілька разів наші військові постачали цих елітних воїнів цинковими макінтошами, а тому пропонуємо їм взяти собі ім’я одного із соратників найсвітлішого князя, святого Олександра Невського. Був там такий богатир на ім’я Дрочило Нездило, і не пощастило йому в тому бою. Загинув він там зовсім, поряд із Олександром. Словом, є пропозиція такого плану. Можна присвоїти яскраву назву цьому полку, і звучатиме вона приблизно так: 45-й Дрочильно-Нездильний полк ПДВ. Зразу пахне історією, святістю й ратними подвигами.

Словом, якщо не відстежувати помилок, допущених у минулому, то дуже скоро помітиш, що перебуваєш у темному сараї, повному граблів різного розміру, і всі вони – твої.