Зональність «русского міра» (Частина 1)

Уперше опубліковано: 11.09.2016

Авторка перекладу: Світлана

При погляді на заголовне фото вже просто не смішно помічати ті речі, які стали в росії класикою. Нещодавно ці діячі попіарилися разом з рибалками Новгородської області, мовляв, запросто рибки половили, юшки поїли, а заразом і сфотографувалися. Ці дешеві трюки вже давно класифіковано і навіть висміяно. Нікому вже не дивно, що більшість фотографій номера 1 і номера 2 – а капела, без хору та оркестру. Ну, а якщо вже з людьми у кадрі, то сидячи. Або вони стоять, а люди сидять. Коротше кажучи, композиція має приховувати справжній зріст богатирів, і об’єктив знизу став коронним номером офіційних фото.

Але цього разу увагу привернула дещо незвичайна деталь, яка стала тією соломинкою, що переламала хребет верблюду. Коротше кажучи, на лівому плечі Медведєва явно читається слід від зрізаної сержантської лички та шеврона. Що найсмішніше, форма та розташування вилучених елементів вказують на належність куртки армії США.

Тобто ось ці хлопці, які одягнулися в американські шмотки, тремтять за новітніми американськими гаджетами, роз’їжджають на німецьких авто і найголовніше – зберігають свої накопичення в американських грошових знаках, – непримиренні борці з НАТО, Заходом та США. Причому саме в тих місцях вони скупили незліченну кількість апартаментів, вілл, замків та цілих островів з інфраструктурою і там постійно борознять простори їхні яхти та інші плавзасоби. І все одно вони стоять на передових рубежах поширення чужого західному «русского міра».

Якщо уважно придивитися, то «русскій мір» за комфортністю його існування має три яскраво виражені зони. Перша зона – різко негативна або ворожа. Що б росіяни не робили, в цій зоні «русскій мір» неодмінно закінчиться. Це стосується саме західного напрямку. Нагадаємо: спроби розширити «русскій мір»» на захід від споконвічних земель московії незмінно закінчувалися величезною кров’ю, і навіть якщо вдавалося захоплювати нові території, вони приносили більше шкоди, ніж вигоди. Єдине, втім – не остаточне вирішення питання, – виселення чи знищення місцевого населення і заселення території споконвічними московитами. Але це не вирішувало проблему остаточно, бо території потрапляли під другу категорію, про яку йтиметься нижче.

У першій категорії земель доводилося постійно озиратися на те, щоб вони не вибухнули і не почали відігрувати ситуацію назад. Причому у випадку зовнішньої загрози ця територія стає гарячим місцем, бо місцеві жителі миттєво знищують усе, що пов’язане з окупантами-росіянами. Прикладів можна наводити десятки чи сотні, але ми дозволили собі лише один, найбільш показовий.

В одній зі статей уже наводилася моя давня розмова зі старим литовцем, який жив на хуторі за кілька кілометрів від містечка Рукла, що в Литві. Совки, що служили у ПДВ часів совка, добре знають, про що я веду мову. Так от, відбувалися штабні навчання, і в лісі був ЗКП однієї з частин у вигляді бункера. Поки начальство поїхало на ЗКП дивізії, бійці пішли в розвідку на предмет добування свіжої їжі. Сухпайки тоді були шикарні, але хотілося чогось свіжого. Невдовзі бійці принесли курку і щось із овочів, і розпочалася підготовка до гулянки. В цей час із лісу вийшов згаданий дід із рушницею наперевіс.

А в нас стояла режимна техніка і було виставлено варту. Коротше кажучи, ледве діда не покришили. Але втрутився наш секретник – прапорщик з українським прізвищем, і розговорив діда литовською. Вислухавши скаргу, прапорщик дав дідові у вигляді відступного ОЗК та дві антени «куликовки». На той час це був щедрий подарунок, і дід, усміхаючись і переходячи на російську, подякував і ретирувався. Увечері він з’явився з домашнім шнапсом та домашньою їжею – цепелінами і чимось копченим. Випили, розговорилися, і ось тоді й відбулася та знаменита розмова.

Я запитав діда про те, за кого краще, за республіки чи за совітів. Дід запустив «дар по вена» – ще по одній. Там у хорошій компанії п’ють з однієї чарки, і той, хто щойно випив, наливає не для себе, а для наступного. І ось коли закінчилося коло, дід посміливішав і сказав, що по-своєму погано було при республіці. Податки, педантична влада і таке інше, а за совітів, мовляв, самі бачите, яке тут життя. Потім подумав і сказав головне:

– За німців жилося найкраще.

Не чекаючи такого повороту, я уточнив:

– За німців? Як це?

– А ось так. Вони прийшли і взагалі нас не чіпали. Ні крапельки. Ми могли їздити всією Європою, я їздив до сестри (чи то в Австрію – не пам’ятаю), і жодних податків. Все, що у нас брали із продуктів, – чесно оплачували.

Тут я згадав, як усіх нас возили в музей Каунаса «9-й форт». Там розповідали, що окупанти тут розстрілювали місцевих мешканців і настріляли дуже багато. Це ніяк не в’язалося з дідовою розповіддю, і я запитав:

– А як же розстріли? Вас же німці розстрілювали!

– Синку, – сказав дід, – якби нас розстрілювали, я б про це знав напевне.

– Ну, може, тих із вас, хто був комуністом?

– Ні, – впевнено відрізав дід, – розумієш, коли німці прийшли, комуністів ми вже самі перевішали…

Там ще багато чого цікавого було, але факт залишається фактом. Тільки-но ситуація похитнулася, і начебто підкорена Литва миттю прикинулася, взялася за зброю і стала знищувати «русскій мір» у його найогиднішому прояві – комуністичному. 

(Далі буде)