Але є зона «русского міра», де він отримує повний комфорт і навіть розквіт. Як не дивно, але такі місця мають зовсім не російські назви. Сьогодні це Ніцца, Антіб, Монако, Лондон, Гонконг, зрештою, а втіленням минулого «русского міра» є цвинтар Сент-Женев’єв-де-Буа. Не тільки він, звісно, але він – насамперед. Найталановитіші й найвідоміші росіяни інстинктивно прагнули подалі від споконвічності та духовності. Причому це було як за совка, так і до нього, а тим більше – після нього.
Те, що побудовано на батьківщині, у цих росіян викликало широку палітру почуттів – від страху до огиди. Широка російська душа знаходила затишок, комфорт і натхнення за тисячі кілометрів від найближчого кордону росії. Причому що далі від нього, то видатніших успіхів досягали колишні росіяни.
І тут виникає парадоксальна ситуація. Описуючи історичні події росії постпетровського періоду, росіянами називають людей, які не мають ні краплі місцевої крові. Шотландці, німці, французи, голландці стали ядром науки, мистецтва і навіть самої державності росії. Ба більше, авторами самої назви «росія» та концепції необхідності зміни азіатської вивіски «московія» на європейську «росію» були іноземці. Ту історію, яку зараз використовують як основу в росії, написав також не росіянин, а спадкоємець вельмож колишнього ординського хана Кара Мурза, або Карамзін. Та що там Карамзін – починаючи з 19 століття, в жилах російських августійших осіб уже не було ні краплі російської крові, суцільно прусська, англійська та інша, але називали цих людей росіянами тому, що ті приїхали жити в росію і багато хто жив там до смерті. Традиція збереглася й надалі. Вже за совка, а тепер – і в рф, російськими вченими, письменниками, художниками та музикантами вважають ненависних українців, євреїв та інших явно не російських людей. І знову ж таки, тому, що ті жили і померли в Пітері чи москві. Невелика поправочка: за совка ці люди зазвичай помирали в таборах або розстрільних ямах, але там само, у споконвічних землях.
Усе це до того, що на згаданому вище цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа, і не тільки там, поховано таку величезну кількість знаменитостей російського походження, що якщо вилучити їх із нинішніх підручників, ті залишаться наполовину порожніми, а знамениті музиканти, танцюристи, співаки та вчені вимушено отримають споконвічне прізвище «путін», наприклад. А, між іншим, ми застосували той самий принцип, що зараз і раніше застосовують у росії: якщо творив і помер за кордоном, то він – француз, американець, єврей або італієць.
У будь-якому випадку, просто зараз можна спостерігати звичний процес. Усі, хто має талант чи здібності, тікають із лепрозорію зі швидкістю пасажирського літака. Вже у Франції, Іспанії, Штатах чи Китаї вони влаштовують свій «русскій мір» і живуть цілком спокійно і забезпечено.
Росіяни звикли довіряти путіну, то нехай тоді акуратно покопаються і подивляться, де він прикупив нерухомість, де мають вілли його дочки і де знаходиться те, що формально ще йому не належить. Є кілька прізвищ на кшталт Тимченка, фірми яких скупили дуже багато того, що де-факто належить босу. Але путін вимушено шифрується, і побачити це може виявитися не так просто. Але можна вчинити простіше і подивитися на тих, хто був в обоймі путіна з його найперших днів при владі. Просто слід подивитися, де і як живуть їхні діти й онуки, де вони навчаються, а потім працюють. Батьки своїм дітям поганого не побажають.
Так і виходить, що школи, університети і навіть (увага!) елітні військові училища під гору забито нащадками російських небожителів, які в жодному разі не бажають їх повернення у споконвічну і духовну росію. Це тому, що вони чудово розуміють, що росія – зона № 2, а Англія, Франція та США – зона № 3 – підвищеного комфорту, передбачуваності та спокою.
Зі всього сказаного вище можна зробити два висновки. Перший. Нести на багнетах «русскій мір» не має сенсу. Вийде як завжди – суміш хліва та помийки, а крім того, місцеві жителі зачаяться до часу, а потім виріжуть цей «русскій мір» під корінь. Другий висновок. «Русскій мір» може процвітати там, де немає росії. Вона все псує. Тому для його процвітання треба розвалити цей ганебний нужник, засипати споконвічну вигрібну яму, і років через сто все буде як у людей.
> Тобто якщо самі росіяни хоча б на рік перестануть бухати і дивитися телевізор, то самі зрозуміють, яку помийку вони створили собі замість країни. Зробили це самі, своїми руками. Ніякий Обама, НАТО чи Захід їм не заважав! Але вогняна вода і телевізор, що заходиться в нападах істерики, – роблять свою справу, і вони вважають, що у вигрібній ямі цілком можна жити.
Здається, ми тут робимо ту же помилку, якою полюбляємо дорікати іншим європейцям в ЄС: занадто прямо судимо по собі.
А кацапія — не Україна (як той казав), і кацапи — не українці. Чи не тут на ЛО була історія про те, як якісь [мешканці України] поїхати як «біженці» до кацапії, і, будучи розчаровані тим, що продукти в магазинах там — г[уа]но, вирішили проїхатися селами, але виявилося, що в селах сільських продуктів немає, бо ніхто нічого й не вирощує, бо «ета же вазіться нада»?
Отже, бухло і телевізор з «вєлічієм» — це і є точка стійкої рівноваги кацапів. Спроби витягти їх із цієї точки рівноваги і перетягти в іншу — марні (Анґела Меркель в курсі). Сподівання, що вони це зроблять самі, якщо в них відібрати бухло і телевізор — тим більше (Ґорбачов та НТВ до 2000 року — в курсі). «Лілі на зємлю воду — нєту колосьєв, чудо…»
> Росіяни звикли довіряти путіну, то нехай тоді акуратно покопаються і подивляться, де він прикупив нерухомість, де мають вілли його дочки і де знаходиться те, що формально ще йому не належить.
А якої їхньої реакції на це ми очікуємо? Їм он «нє бутєрброд» і маєтки прутла показував — і що? Вони це сприймають як належне, і тихо мріють вбудуватися в цю систему.
А так, в цілому — еволюція, звісно, постійно грається у відхилення від місцевого оптимуму, щоби в разі різкої зміни умов ці відхилення змогли не дати загинути популяції, якщо вони виявляться пристосованішими. Але так, таким «відхиленням» може бути складно уживатися в популяції, яка їх породила, і вони можуть змінювати популяцію на ближчу для них. Теж цілком природна штука. А це негативно впливає на шанси змін у їхній первинній популяції.