Ще тоді, в живому совку, виникло таке сильне відчуття фальші навколо, що здавалося, її можна помацати руками. У Литві цим просто було просякнуте повітря. Видно було, що прекрасні й доброзичливі литовці миттєво твердіють і кам’яніють при прояві того набору ознак, які ми зараз розуміємо як «русскій мір». Не дивно, що Прибалтика сприйняла прихід військ Вермахту як порятунок. Причому вони не просто вітали німецьких військових, а ще до їхнього приходу, коли Червона Армія та комуністи виявили ознаки паніки, почали знищувати цю мерзоту всіма доступними засобами. Тому німці, що увійшли у Прибалтику, майже не зустрічали організованого опору совка, бо місцеві вже самі підчистили за комуністами. Для відчуття масштабу явища варто звернути увагу на маленьку Естонію з її мільйонним населенням, яка поставила під прапори Німеччини дві дивізії. Більше етнічних дивізій для Німеччини виставила лише росія. Проте майже все боєздатне населення Естонії пішло воювати з більшовиками.
Ми навмисно не занурюємося в те, що відбувалося в Україні, бо наші громадяни вже досить добре в цьому орієнтуються. Але на прикладі Прибалтики теж видно, що «русскій мір» увійшов у ворожу зону. Навіть після закінчення війни в Україні та Прибалтиці понад десять років воювало збройне підпілля, яке знищувалося методами, від яких Гестапо просто посивіло б. Підтримка місцевого населення знищувалася шляхом використання терористичних груп НКВС-МДБ, які маскувалися під місцевих партизанів. В Україні це набуло особливого розмаху. Тобто в москві слід було б давно зробити висновок про те, що на цих територіях можна висадити «русскій мір», але тут йому буде дуже погано і за першої можливості його буде миттєво знищено. Отже, сенсу нести туди свою заразу – немає жодного.
Швидше за все, керівництво совка це розуміло, і саме на цих територіях відбувалися найжорстокіші репресії. Населення або знищувалося, або вивозилося до Сибіру на вірну смерть. Є ще один момент, який підтверджує розуміння цих речей на самому верху. Війська Гітлера, відступаючи на свою територію, практикували тактику випаленої землі. У совку були документальні фільми, що показували, як німецькі війська руйнують залізниці, підривають мости та інше. Але товариші «фашисти» багато в чому використовували те, що спочатку побачили у виконанні більшовиків.
Це стосується концтаборів і взагалі роботи спецслужб. Існують документи, згідно з якими, в СРСР прибували цілі профільні делегації, які ретельно переймали досвід «відпрацювання» арештантів, включаючи вигадливі тортури та подальшу ізоляцію в таборах. Так, концентраційні табори як засіб ізоляції практикували ще англійці під час Першої світової і трохи раніше, але їхні табори не припускали наявності механізму систематичного знищення арештантів. Крім того, совки не їздили вчитися до Англії, і німці туди не їздили. По досвід вони приїжджали саме до СРСР.
От і «випалену землю» німці почерпнули з того, що робили під час відступу більшовики. Достатньо згадати, що історичний центр Києва зник саме стараннями більшовиків, і тепер на Хрещатику та Володимирській стоять уже зовсім інші будівлі, а історичного центру, як в інших європейських столицях, в нас нема. Підрив греблі Дніпрогесу, який забрав понад сотню тисяч наших людей за кілька годин, – з тієї ж опери. Таких прикладів маса, а їхні витоки лежать у війні росії з Наполеоном у 1812 році, коли росія випалювала все на шляху руху французьких військ, включаючи москву. Сталін вирішив випалити Україну. Все одно земля ця не комфортна і народ не бажає бидлішати до рівня росіян. Кажуть, він планував масштабні переміщення українців до Сибіру вже після закінчення війни. Але дав дуба раніше, і не склалося. Проте туди було вивезено вже дуже багато українців, литовців, латишів та естонців.
Друга зона може мати назву «зона умовного комфорту». Туди входять споконвічні російські території, зіставні з територією московії, перейменованої Петром 1 на Русь, або улусом Джучі Орди. Кавказ, Україна і Балтія – ніколи не входили до зони умовного комфорту і ніколи такими не стануть.
Але ось у цій самій зоні «русскій мір» ніхто не ламає і навіть не лякає. Він робить те, що може і хоче робити, а зовні він виглядає таким, яким він є насправді. Якщо умовно виключити з картини кілька мегаполісів, включаючи москву, то все, що залишиться, і буде тим «русскім міром», про який ведуть мову путін і його холуї.
Ця вся краса не може позитивно сприйматися на тверезу голову, і народ бухає відчайдушно. Іноді ми наводимо стерильний приклад «русского міра» на двох територіях, які совок захапав для росії за підсумками Другої світової війни, – це Південний Сахалін і Калінінград. Західна Україна та Білорусь не беруться до уваги, бо там на місці залишилося те населення, яке жило до війни. У наведених прикладах німців та японців поголовно депортували і на їхнє місце переселили росіян. Тобто в достатньо обжиті й затишні місця, хай трохи зіпсовані наслідками війни, прийшли росіяни і принесли свій «русскій мір». Затишок і доглянутість пішли, а на їхньому місці оселився «умовний комфорт». Причому в самих Німеччині та Японії – так само затишно, зручно, красиво і добре, а на покинутих ними територіях – «русскій мір».
Тобто якщо самі росіяни хоча б на рік перестануть бухати і дивитися телевізор, то самі зрозуміють, яку помийку вони створили собі замість країни. Зробили це самі, своїми руками. Ніякий Обама, НАТО чи Захід їм не заважав! Але вогняна вода і телевізор, що заходиться в нападах істерики, – роблять свою справу, і вони вважають, що у вигрібній ямі цілком можна жити. По-перше – своя, по-друге – не треба далеко ходити до вітру, та й по-третє – тепло, як не крути. А те, що запах не дуже, то цим навіть можна пишатися, мовляв, слабаки піндоси чи англосакси загнулися б уже від вигляду та запаху, а ми – нічого, живемо і радіємо. Можемо навіть з ковша або лопати їсти і цим же ковшем чавити. Але це умовний комфорт. Так само вважає алкаш, що лежить у напіввідключці й радіє з того, що не захлинувся своєю блювотою, або наркоман, який майже не знаходить вену, але знає, що ще не все втрачено – можна «мазанутися» в пах, якщо що.
Ось так виглядає друга зона, але є ще й зона повного комфорту, і це найцікавіше.
(Далі буде)