Пора незасвоєних уроків (Частина 1)

Дата публікації: 17.09.2017

Автор перекладу: Світлана

17 вересня 1939 року війська РСЧА перейшли кордон Польщі, і в рамках договору, підписаного за місяць до цього з Німеччиною, совок приступив до перекроювання Європи. Власне, РСЧА входила у свою окупаційну зону. Через те що Вермахт уже 17 днів вів бойові дії на території Польщі, то деякі його підрозділи, ведучи переслідування польських військ, увійшли до зону окупації совка і на цю дату перебували вже на території, відведеній його партнерові.

Здавалося б, якщо вже війна йде, байдуже з чого вона почалася, то переможець зупиняється там, куди дійшов його солдат, і тоді, коли він отримав на те наказ. У цьому випадку так і було, але потім Вермахт під протокол здав окуповані його військами території представникам РСЧА. Все як належить, із дотриманням формальностей. Захоплений німцями Брест-Литовськ передавався совковим військовим із парадом, фуршетом та іншими приємними дрібницями, які зазвичай відбуваються між союзниками. Тому впертість, із якою Москва намагається відкинути договорняк совка й Німеччини, спростовується масою фактичних обставин, які не могли мати місце за будь-якого іншого розкладу. Все це вже добре описано і навряд чи варто до цього щось додавати. Нас цікавлять уроки, які треба було засвоїти саме з цієї знаменної дати.

Постійно оглядаючи польську пресу, яка висвітлює питання оборони, ми приходимо до висновку про те, що саме Польща засвоїла максимум уроків з осені 1939 року і сьогодні має найбільш адекватну позицію в контексті незмірно зрослого російського мілітаризму. Найголовніше, що впадає у вічі: поляки намагаються модернізувати свою армію не аби було і щоб хвалитися якимись новими чи незвичайними зразками озброєнь, а роблять це для посилення конкретних можливостей, для відбиття агресивних дій конкретного противника. Там не грають у політкоректність і головною загрозою воєнного характеру називають російський реваншизм. Звідси й черговість постановки питань – у міру актуальності тих чи інших проблем. Маючи на своєму кордоні дві сухопутні ділянки кордону, а саме Калінінградську область та Білорусь, яка може використовуватися як плацдарм як за згодою Мінська, так і без неї, поляки нарощують свої можливості у плані протитанкових засобів та ППО. Причому поляки чудово розуміють незіставність військових потенціалів двох країн і не мають ілюзій щодо заходів колективної безпеки в рамках НАТО. Вони розуміють, що у випадку збройного конфлікту їм треба якомога довше вистояти, використовуючи власні сили, поки НАТО зможе розвернутися і щось зробити вже силами Альянсу. Це тому, що знаменитий Сувалський коридор проходить їхньою територією.

Це розуміння ситуації виникло саме у вересні 1939 року, коли зв’язані союзницькими зобов’язаннями і статусом гарантів миру в Європі Англія та Франція обмежилися лише оголошенням війни Берліну, але жодних конкретних дій не розпочали. Тоді Польща впала, зокрема й тому, що недостатньо точно оцінила фактор допомоги союзників.

Зараз доводиться читати про те, що ні Велика Британія, ні Франція, оголосивши війну Німеччині, нічого не могли зробити для допомоги Польщі, бо географія працювала проти них. На це ми заперечимо таким чином. До осені 1939 року Вермахт розгорнувся на кордоні з Польщею і чекав сигналу для початку наступальної операції. Вже закінчилася стадія розгортання, а логістику було повернуто на схід. Про це можна детально почитати у Франца Гальдера, начальника генерального штабу сухопутних військ, який у своїх спогадах докладно описував доповіді всіх ключових постатей у той чи інший період часу. Структура викладу подій така, що він брав важливу дату та описував спочатку свої враження, а потім – те, що приносили щоденні доповіді начальників ключових з’єднань та управлінь. Зокрема, обов’язково присутні регулярні доповіді оберквартирмейстера, який відповідає посаді начальника тилу. До речі, свого часу він сам очолював цю службу, а тому скрупульозно описував його доповіді.

Так от, Франція могла завдати серію сухопутних ударів углиб Німеччини. Вона мала всі підстави зробити це хоча б у напрямку Рейнської демілітаризованої області, куди Гітлер увів свої війська, порушивши Версальську угоду. Англія могла почати блокаду Німеччини, в тому числі почати руйнувати морські комунікації у Швецію. Мало того, обидві країни мали авіацію, яка могла відбомбитися по ключових військових об’єктах Німеччини. Але ніхто й нічого не зробив саме тоді, коли треба було вживати рішучих заходів, щоб зачавити ситуацію на самому початку. Все це довелося робити пізніше, але Вермахт уже розвернувся на захід, і ми знаємо, чим усе закінчилося, зокрема для Франції.

Тому ми наведемо кілька уроків з цього дня 1939 року, так і не засвоєних різними країнами.

Отже, поляки тоді припустилися помилки в тому, що досить мляво реагували на територіальні претензії Німеччини, яка хотіла забрати собі приморський Гданськ. Вони обрали винятково хибну тактику «Стоїмо, не провокуємо». Причому просто в них на очах і з їхньою участю сталося те саме з Чехословаччиною, яка мала і досі має досить потужні підприємства з виробництва прекрасної зброї, мала армію, яка була готова боротися, але чехи стояли і не провокували, коли відібрали Судети, а потім зайняли решту території.

Швидка поразка поляків зумовлювалася, зокрема, тим, що Люфтваффе розбомбило військові ешелони польської армії у фазі розгортання та концентрації військ біля кордонів із Німеччиною. Тобто повністю розгорнуте ударне угруповання Вермахту мало перед собою польську армію, яка лише висувалася. Зрозуміло, що сконцентровану в кількох місцях польську армію можна було кришити просто з повітря, а коли вона втратила цілісність та управління – пішли сухопутні війська.

Тобто поляки, мабуть, не хотіли вірити в те, що Німеччина реально нападе, з урахуванням союзницьких договорів із Лондоном та Парижем. Правильна реакція виникла надто пізно, і все закінчилося дуже погано. Така тактика тим більше викликає подив, бо задовго до 1939 року совок уже намагався захопити Польщу і ніколи не приховував бажання повторити цей захід. Словом, цей урок говорить про те, що якщо ти маєш сусіда, який висуває територіальні претензії, – готуйся до війни і роби це серйозно й відповідально. На жаль, саме цей урок не вивчили й ми. Іноді складається враження, що він і зараз нам не надто дається.

Крім того, нам погано дався й інший урок: не можна брати участь у сумнівних угодах із тим, хто явно точить на тебе ніж. Поляки зіграли в підкидного з німцями щодо Чехословаччини, а потім німці зіграли в підкидного із совком щодо Польщі. Ми грали «и в стос, и в рамс, и в преферанс» із РФ, до захвату пропилюючи ніштяки нашому керівництву з газових та інших угод. Навіть війна за острів Тузла, що майже почалася у 2003 році, не завадила цій захопливій грі, а потім настав рік 2014 і розставив усе по місцях.