– Тоді торкнімося підтримки Збройних Сил України. Напевно, ви до цього безпосередньо причетні? Принаймні, коли ви були в Україні, ви багато міркували про патріотизм і закликали всіх відмовитися від будь-якої іншої мови, крім української, а в пресі, коли ви ще були на високій посаді, були ваші фотографії з родиною, і всі – у вишиванках.
– Звісно ж, ми підтримуємо ЗСУ всім, чим тільки можемо.
– А можна трохи конкретніше?
– Подробиці можуть зашкодити справі. Ви ж мене розумієте? Противник не повинен знати каналів допомоги і тим більше – що ця допомога включає. Єдине, що я можу сказати з цього приводу, – коли ми збираємося на нараду з усім командуванням ТРО, то обов’язково піднімаємо тост за тих, хто в окопах. Іноді цих тостів може бути кілька. Тому тут ми послідовні й наполегливі. Крім того, сам бізнес орієнтовано на виробництво стратегічної продукції.
– Можна хоча б приблизно окреслити асортимент цієї продукції? Читачам це було б дуже цікаво.
– Напевно, ви розумієте, що це – особливо закрита тема. Все настільки таємно, що навіть я не все знаю. Але я можу сказати, що ми маємо серед напрацювань на найближчий час.
Господар кабінету підвівся, відкрив якусь папку, дістав з неї кілька фотографій та поклав їх на стіл перед гостем. Той їх довго розглядав і навіть повертав у різні боки, але так і не міг визначитися, в чому тут справа. Задоволений господар кабінету зібрав фотографії, акуратно склав їх у папку і сховав у шафу.
– Прямо тут, у цій країні, за кілька місяців ми запускаємо виробництво класичного самогону «Три гички». Місцеві ж пиво споживають і свої наливки, а от хороший самогон буде розлітатися, як гарячі пиріжки.
– Невже?
– Саме так. Спочатку ми почнемо просувати продукт через ресторани української кухні, що ростуть, як гриби, а звідти ми рушимо далі.
– Я серйозно вибачаюсь, але читачів цікавить те, як ви допомагаєте фронту…
– А ви не вловлюєте?
– Поки що – не дуже вловлюю… Точніше, взагалі не вловлюю.
– Ну, добре, добре. Натякаю. Наша філія в Іспанії готує до випуску інший, не менш стратегічного виріб, навіть у кількох видах виконання. Ось поїдьте до Валенсії наприкінці квітня – на початку травня, і ви його там знайдете.
– І що ж це?
– Ми вже майже оформили всі необхідні документи і запускаємо у виробництво одразу три вироби… Вловлюєте?
– Ні!
– Ну як же? Самогон «Три гички», а тут – три вироби… Невже за всім цим не проглядається Тризуб?
– Ну, якщо так подивитися…
– А так і подивіться. Три вироби, загинайте пальці: хамон підчеревка, хамон з прорізом і хамон генеральський! Ну, що скажете?
– Звучить шикарно, але допомога фронту…
– Ось і я про це! Щойно ми запустимо ці вироби у продаж і вийдемо на плановий рівень, ми відразу почнемо відраховувати на потреби ЗСУ більше відсотка прибутку. Бачите? А ви кажете, що не вловлюєте.
– А коли ж ви плануєте вийти на цей рівень?
– Крайній термін – до 2030 року.
У гостя явно закінчився текст, і він просто кліпав віями, дивлячись на рожевощокого, повного життя отамана, який розкладав такі перспективи. Той зрозумів, що гість якось загальмував, і вирішив взяти ініціативу в свої руки.
– Але ж ви запитували, як важко жити на чужині? Зараз я вам усе розкажу. До речі, ось вам презент від нашої компанії – блокнот і ручка з логотипом. Візьміть їх і записуйте, щоб нічого не пропустити…
А потім він півтори години розповідав про те, як їм тут важко, скільки вони натерпілися… Шампанського їм так і не принесли.
Так, таких “патріотів у нас багато. Потім повернуться в Україну і будуть розповідати як вони знищували кадирівців “Мівіною” і донатили, раз чи два по одному євро.