Клубок проблем (Частина 2)

Так, у лаптів були конкретні плани – під прапором Венесуели відтиснути у сусідньої Гаяни частину території та континентального шельфу, де продовжуються нафтоносні поля Венесуели. Там уже можна було поводитися так, як вони це роблять на африканських родовищах золота й рідкісноземельних матеріалів. Свого часу вже навіть почалася концентрація військ на кордоні сусідньої країни, але війна в Україні сплутала всі плани, і цю операцію із захисту «російськомовного населення Гаяни» довелося відкласти, але не скасувати.

А тепер ці плани руйнуються назавжди, і все те, що було вкладено в підготовку вторгнення, пішло прахом. До речі, подібні територіальні претензії висувалися і в бік Колумбії, яка має кордон з іншого боку, але там уже йшлося не про нафту, а про чагарники коки, що дає відомий продукт для виробництва «Кока-Коли».

Але проблема не лише в цьому. Насправді, оминаючи західні санкції, москва активно вкладалася в економіку Венесуели. Робилося це під особисті домовленості з Мадурою, але, як уже усім зрозуміло, договорняки поїхали до бруклінської в’язниці, і тепер це стало великою проблемою. Причому цю проблему описують самі лапті, і виглядає це так:

«Через кілька днів після затримання Ніколаса Мадуро починає з’являтися хоч якась ясність щодо того, чого очікувати ринку нафти і як це відіб’ється на цінах… На цьому етапі важливий не чинник ціни, а чинник контролю. З урахуванням того що Трамп публічно заявив про намір контролювати владу у Венесуелі і, очевидно, керувати місцевим нафтовидобуванням та переробкою, це буде суттєвим посиленням для США. Не секрет, що Венесуела є лідером із розвіданих запасів нафти. І тепер ця нафта опинилася в руках американців…»

Тут слід зазначити, що лапті зараз на власній шкурі відчувають, що означає бути під санкціями щодо нафти і, відповідно, чого варта залежність від лише кількох покупців, які поки що наважуються купувати цю нафту. Звідси й таке формулювання питання. Мало мати нафту і вміти її видобути – треба ще перетворити її на гроші. А це означає, що контроль над венесуельською нафтою був у тих, хто цю нафту ще купував, а саме – у Китаю і курника. Тепер цей контроль змінює адресата. А далі – цікавіше:

«Довгі роки росія вкладала у Венесуелу мільярди доларів – і по лінії військових, і по лінії «Роснєфті». І тепер усе це практично втрачено. Кремль поставив завдання Сєчину за будь-яку ціну домовитися про продовження співпраці на венесуельському напрямі. Зокрема, росія готова продовжити інвестувати в економіку Венесуели, якщо це дасть змогу отримати доступ до самої нафти. Але навіть це не головне. Ходять чутки, що напередодні затримання Мадуро хтось надав Володимиру Володимировичу документи щодо сумнівних схем Ігоря Сєчина у Венесуелі».

Така проза життя, а вологі мрії «Венесуела в обмін на Україну» – це до лікаря. Можливо, ще не пізно. Але тут цікаве те, що під роздачу може потрапити Сєчин, а це вже найбільш внутрішнє коло прутіна. Хтозна, можливо, занесуть компромат і на Міллера, і тоді цар залишиться зовсім один з охороною, про яку ходять чутки, що вона вже продала царика, але поки що не прийшов відповідний сигнал для завершення угоди. У цій ситуації такі широкі жести, про які вчора писала їхня преса, неминуче перетворюються на мазки по стіні, причому – виконані рукою нацлідера, попередньо зануреною в таємну валізу. Принаймні, так це виглядає просто зараз, а як воно буде далі – будемо дивитися.