Авторка перекладу: Світлана
Учора ціла низка джерел посилено просували тему про те, що росія запропонувала США Венесуелу в обмін на Україну. При цьому наводилися різноманітні підстави під цю подачу, про які немає сенсу навіть згадувати, бо на поверхні є пара очевидних моментів, без урахування яких усі ці міркування скидаються на клінічний розлад психіки. Для того щоб закрити цю тему, достатньо уточнити лише одне запитання, а саме: «Росія – це хто конкретно?»
Відповідь на це питання очевидна. Щось подібне може пропонувати тільки прутін, але після переїзду Мадури в бруклінську в’язницю цар натужно і поки що без особливого успіху прагне подолати діарею, і зараз йому навряд чи до таких заходів. Якщо ж хтось вирішив узяти ініціативу на себе і щось таке заявити, то після того як фюрера попустить, він обов’язково поцікавиться тим, хто без його відома тут фонтанує зовнішньополітичними ініціативами. Залежно від того, в якому настрої цар вийде з бою з валізою, доля невідомого ініціатора може бути різною або навіть зовсім різною.
Але тут є й інший момент. Сама формула «Венесуела в обмін на Україну» виглядає занадто психіатрично хоча б тому, що прутін не має Венесуели як такої і тому він не може пропонувати того, чого в нього немає. З таким самим успіхом він може запропонувати Альфу Центавра або Андромеду, і з такими самими наслідками. Буквально за рік прутін рішуче прос*ав дві країни, в яких начебто мав контроль, – Вірменію та Сирію. При цьому ніхто його навіть не питав про те, що він думає з цього приводу, а тому сама така пропозиція виглядає чимось на зразок відрижки паралельної реальності. Насправді все дещо по-іншому.
Після арешту Мадури виникають найрізноманітніші запитання як тактичного, так і стратегічного рівня. І, наскільки можна зрозуміти, відповіді на ці запитання стануть формалізацією нових проблем, іноді – з дуже далекими наслідками. Найпростіші запитання виглядають приблизно так:
Можна припустити, якими можуть бути відповіді на них. Вчора ми описували долю 32 кубинських товаришів, які теж входили в команду охорони Мадури, і тепер на них чекають пишні похорони на батьківщині. Цілком можливо, що російські фахівці потрапили в той самий заміс. Але тут – усе просто. Якщо навіть з’ясується, що з персонального приводу кожного з лаптів лікар скаже: «Пацієнт швидше мертвий, ніж живий», – то реакцією на цю відповідь буде знамените: «Баби ще народять». Адже щодоби ворог втрачає від тисячі до півтори тисячі організмів, і це його не особливо засмучує, тож переживати про кілька десятків хрящів, утилізованих на землі Венесуели, точно ніхто не стане.
Але у всій цій історії є й інші, значно серйозніші моменти, які просто так неможливо оминути. Справа в тому, що курник і Китай два десятки років під руки тягли Венесуелу і пов’язали з нею безліч власних інтересів, і тепер усе стало на паузу, після якої нічого доброго не видно.
(Далі буде)
Дивні запитання та прості відповіді.
1. Те ж, що сталося в Дер-ез-зорі.
2. Те ж, що сталося в Дер-ез-зорі.
3. Те ж, що сталося в Криму, а ще раніше у Чорнобаївці, а ще раніше у Хмеймімі.
Останнє навіть краще, бо коли кацапська ППО працює, то треба ховатися насамперед навколишнім жителям. Тож добре, що не працювало.
Интересно а Китай тоже участвовал в этом обмене Венесуэлы на Украину ? Или путлер их забыл предупредить ?
Так, я чув це від Айдера Муждабаєва.
В мене виникло питання до себе.
А що я можу зкисломудрити, якщо стану заслужено відомим?
Бо Айдер заслужено відомий, а проколюється, за моїми спостереженнями і явно, вдруге. Вперше з умеровим.