Вихід. Фінальна стадія (Частина 1)

ʼУперше опубліковано: 04.01.2019

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні стало відомо про те, як відбуватиметься церемонія підписання та вручення Томоса. До Стамбула прибудуть предстоятель Православної Церкви України, президент і голова Верховної Ради. 6 січня пролунає завершальний акорд оди про вихід України з колоніального стану. Сам процес ще триватиме, але все, що Україна мала артикулювати, – остаточно буде зроблено.

Справді, довгий час імперія полоскала мізки як своїх громадян, так і громадян сусідніх країн ідеєю про один народ. При цьому наводилися цілком чіткі аргументи на користь цієї єдності. Насамперед – одна мова. Цей аргумент, як і багато інших, сповнений чорного гумору. Насправді, методично вбиваючи культуру народів совка, в тому числі й мови, совок нав’язував російську як єдину повноцінну мову. Вона також отримала статус мови міжімперського спілкування.

У результаті багато малих народів просто втратили свою культуру, свою мову і перестали існувати. Приблизно та сама доля чекала на все населення совка, і йому просто не вистачило часу закінчити свою справу. Але справа не пропала, і тепер москва це використовує як доказ «одного народу» і вперто розповідає, що інші мови – зіпсована російська. Особливо це стосувалося фонетично близьких мов – української та білоруської, які москва назвала «ополяченими» варіантами російської. І це при тому, що будь-яка підробка має бути простішою за оригінал, але у випадку з українською мовою ситуація виглядає прямо протилежно.

І ось Україна жорстко взяла курс на відновлення статусу української мови як державної. Тобто громадянин України зобов’язаний володіти українською, а плюс до того – будь-якою іншою, яка кому подобається. У цьому плані Україна набирає все більшого темпу, і років через десять російська поступиться англійській, німецькій чи польській мовам, бо від них українцеві набагато більше користі. А російська буде потрібна лише для миротворців, співробітників гуманітарних організацій та спецслужб, яким треба допитувати полонених зрозумілою їм мовою. Тож це питання вже закривається просто зараз.

Другим аргументом була інтегрована економіка. Але якщо уважно вивчити порядок функціонування будь-якої імперії, то виявиться, що тут немає нічого нового. Метрополія жорстко стежила за тим, щоб колонії не мали зовнішніх економічних зв’язків, адже це зруйнує структуру імперії. Тож високий ступінь інтеграції був зумовлений саме тривалим перебуванням у її складі на правах колонії. В результаті й цей аргумент із позитивного миттєво перетворюється на негативний.

Просто зараз Україна впевнено розвертається до інших ринків, дедалі більше виключаючи будь-яку економічну взаємодію з імперією. Так, багато звикли працювати лише з нею і просто не вміють працювати на відкритих ринках, але дуже скоро й вони будуть змушені шукати вигідних зв’язків у нормальних країнах. Як це не дивно, але москва запровадила санкції проти тих українських підприємств, які, незважаючи на війну, продовжували торгувати з окупантом. Заборонити торгівлю приватним підприємствам – не за фен-шуєм.

Хіба що процес можна регулювати експортним митом, роблячи таку торгівлю невигідною. Але якщо розуміти логіку дій противника і мати хорошу витримку, то можна отримати набагато відчутніший результат, причому – руками самого противника. Словом, путін завдав точкового удару туди, куди уряд України просто не наважувався вдарити. Загалом наша торгівля із Заходом зростає і набуває дедалі здоровіших форм. Це чудово розуміють у москві, і тому там так плющить саме від цього напряму руху України.

Ще одним аргументом називалася спільна історія. Тут усе правильно. 300 років окупації не можна назвати «окремою історією», але імперія написала її самостійно, перекрутивши та підтасувавши факти, які стали основою цієї штучної історії. Насправді вони нас убивали, а ми – чинили опір зі змінним успіхом, зазнаючи багатомільйонних жертв. Так, це була історія, але історія злочину та геноциду українського та інших народів совка.

Звідси випливає ще один аргумент – про неприпустимість «братовбивчих воєн». У москві під цим розуміють їхнє право вбивати українців, які не повинні мати ні права, ні бажання захищатися, при цьому знищуючи супротивника. Справді, коли вони вбивають нас мільйонами, це нормально і називається «напоумленням», як сказав московський піп Онуфрій із приводу голодомору, або боротьбою з націоналізмом, коли українці зі зброєю в руках захищають свою землю від загарбника.

(Далі буде)