Уперше опубліковано: 03.04.2021
Авторка перекладу: Світлана
Уже досить давно ми докладно писали про те, як було перекошено совкову варіацію історії Другої світової війни, як совкам легко вдалося сконцентрувати увагу на найбільшій танковій битві і при цьому – збрехати й підмінити одну битву іншою, а також про те, що майже нікому з тих, хто це жував, не спадало на думку піти шляхом аналогії і хоча б запитати себе, де й коли була найбільша повітряна битва і тим більше – морська. Адже екіпаж одного танка становить три-чотири особи, літака – від однієї до чотирьох-п’яти у бомбардувальників, тому кількість машин, які одночасно беруть участь у битві, дає кількість її учасників, кратну від одного до п’яти.
А от морські битви – інша річ. В океані сходилися машини, класом не менші за фрегат. Здебільшого мінімальним класом кораблів були есмінці, а потім – крейсери, лінкори та авіаносці. Це означає, що за назвою одного корабля стоять як мінімум сотні, а то й тисячі людей, і тому велика морська битва за своїм масштабом затьмарює і найбільшу танкову, і суто авіаційну, разом узяті.
Ця подія увійшла в історію під назвою «Битва в затоці Лейте» і поступилася за своєю грандіозністю тільки битві за Окінаву, що відбулася трохи згодом. Але в цій грандіозній битві заховано деякі деталі, які самі по собі значні та показові, однак про них мало хто знає навіть у США. Так уже склалося, що основну увагу було зосереджено на битві титанів – авіаносних груп, і зрозуміло, що на тлі цього все інше виглядає не так грандіозно. Однак це через те, що мало кому доводиться копнути трохи глибше.
Двома словами нагадаємо суть цієї бійки. Американські війська поступово витискали японців з островів у Тихому океані і дедалі ближче підходили до Японських островів. Так, черговою метою американського командування було визволення Філіппін, що потребувало кількох масштабних десантних операцій. Японське військово-морське керівництво розуміло, що настав час дати генеральну битву і зупинити американців, бо їх подальше просування вперед вже ставило під удар центр імперії.
У зв’язку з цим було вжито екстрених заходів. У бій було кинуто всі найбільш боєздатні кораблі імператорського флоту, в тому числі суперлінкори-близнюки «Мусасі» і «Ямато». Про рішучість японської сторони свідчить і те, що саме під час цієї битви вперше було застосовано камікадзе. Словом, бій вийшов епічним, тому що з обох боків брало участь кілька великих тактичних груп, і японцям треба було не тільки завдати поразки американському флоту, а й зірвати десантну операцію.
Американці перехопили частину даних про наміри японців і вирішили дати зустрічний бій приблизно з такою самою метою – завдати непоправної поразки японському флоту. Плани передбачали бійку в океані, яка однозначно мобілізує всі японські сили, і, принаймні, десантна операція, здійснюватиметься так, як це було задумано спочатку.
У зв’язку з цим більшість американських сил, у тому числі важкі авіаносці, відірвалися від групи прикриття десантної операції, а тому кораблі, які підтримували цей захід, залишилися без достатнього прикриття. А під їхньою опікою були транспорти з морською піхотою, тобто кораблі, забиті людьми. Ніхто не очікував, що японці можуть вирватися з морського бою і вийти саме на це угруповання кораблів.
(Далі буде)