Вихід. Фінальна стадія (Частина 2)

Причому за чотири останні роки Україна справді показала імперії, що чудово бачить скрєпи, якими її було прибито до імперії. Не просто бачить, а й послідовно розгинає їх, щоб остаточно звільнитися і повернутися у нормальний світ, де кожен діє у власних інтересах самостійно і на свій смак. І що характерно, українці поступово починають повертати собі смак такого становища. Чотири роки – зовсім невеликий строк, але й цього часу стало достатньо, щоб багато хто зміг відчути різницю між імперським божевіллям та спокійним, гідним життям нормальної Європи, яку за рік відвідало близько двох мільйонів українців з безвізом.

Та що там, аеропорти дають просто шалене зростання пасажиропотоку, і цей весь потік іде не в московію, з якою припинено повітряне сполучення, а в інший бік. Ще донедавна преса ламала списи з приводу того, чи зайде в Україну лоукостер «Райан Ейр», чи ні. Тепер він не просто зайшов і постійно розширює кількість прямих рейсів до різних країн, а слідом за ним потягнулися інші авіакомпанії, про які преса вже просто не згадує. Подумаєш, ще хтось зайшов, нічого цікавого! Без особливої помпи в Україну заходять гранди на кшталт ІКЕА чи «Тесла», що взагалі вже нікого не дивує.

Проте залишався ще один аргумент на користь байки про один народ, до спростування якого важко було навіть підступитися. Цією скрєпою була «єдина віра», чим у москві успішно спекулювали три останні десятиліття. Вибити цю погань було найважче. Просто треба розуміти, що ми йдемо не в Г-3 з Іраном, рф і Венесуелою, а також Білоруссю, що примикає до них, а в нормальний світ, де права і свободи громадян, свобода ведення бізнесу та інше – є безумовним фундаментом усієї цивілізації. Тому можна лише уявити, як треба було акуратно вирішувати проблеми, зазначені вище, – мову, економіку та інше, а ось із релігією справа ще складніша. Правильно вирішити це питання так, щоб не порушити правил нормального світу – найвищий пілотаж, який може чи не може продемонструвати як духовне, так і світське керівництво країни, бо лише їхні спільні, злагоджені та вивірені дії дають підстави просто розпочати вирішення цього завдання, а отримати результат – це просто фантастика.

І ось за два дні ця найскладніша операція виходить на формалізацію результату. Упевнений, що всі деталі цього найскладнішого заходу ми дізнаємося через роки, а можливо, чогось не дізнаємося ніколи. Але зараз важливою є саме формалізація знищення останньої скрєпи. Це означає, що формула «адіннарот» уже активно позбавляється набору: «одна мова», «одна економіка», «одна історія», і нарешті, «одна віра». Причому все виконано настільки технічно, що тепер виникає закономірне і дуже неприємне для москви запитання про те, що там у них взагалі за віра? І, як і в питанні економіки, в цьому випадку москва робить настільки різкі рухи, на які навряд чи зважилися б її опоненти. Простіше кажучи, московська церква сама, своїми заявами та рішеннями поставила себе поза світовим православ’ям. Причому зробила вона це настільки грубо і безглуздо, що зараз навіть не проглядається варіант, за якого вона могла б повернутися назад без повного та остаточного репутаційного краху.

Справді, якщо зараз Гундяєв помре від зупинки перцю чи іншої хвороби, а замість нього буде обрано когось, кому доручать місію примирення зі Вселенським престолом, то треба буде йти не на переговори, а на покаяння, і безумовно визнавати своє беззаконня, що чиниться весь час, починаючи з 1648 року. А це означає ревізію «анафем» та «канонізацій», проведених церквою, і так далі. І лише після цього московська церква, виявивши смирення, може претендувати на отримання власного томосу та митрополії. До того часу вони можуть називати себе як завгодно, але вже розкрилася відсутність канонічних підстав претендувати на той статус, який церква сама собі присвоїла. А все тому, що вона роззявила рота на Україну, але проковтнути так і не змогла, а лише хлібало тріснуло й розлізлося.

Ця остання скрєпа важлива як сама по собі, так і в контексті. Насправді будь-яка з цих скрєп могла формалізуватися як причина вторгнення в Україну. Згадаймо 2014 рік і гасло «захисту російськомовного населення України». Коли з’ясувалося, що ЗСУ складаються на 60–79% з російськомовного населення, а російськомовні бійці вміло і старанно відправляють у чорнозем «визволителів», пішов перебір інших скрєп, і врешті-решт залишилася остання – «захист єдиновірців». Путін відкрито про це заявив у жовтні минулого року, і загалом це вкладалося в набір приводів для війни. І ось тепер підходить момент, коли остання скрєпа остаточно відвалиться. Вже нема кого захищати, і якщо путін вирішить розпочати бойові дії, то це вже буде настільки відкрито і тупо, що саме в такому форматі він отримає відповідь уже зовсім іншого характеру, тому що такі речі повинні мати формальне виправдання. Тепер їх не буде в принципі.

Простіше кажучи, московії вже не буде чого «захищати» в Україні, а крім того, з кожним місяцем вони отримують все більш вороже населення, яке вже нічим не пов’язане з імперією. А з огляду на те що Україна – не Грузія, то така війна стане просто актом суїциду для рф. Між іншим, про це дедалі частіше говорять ненависники України – громадяни рф – для громадян рф, і вони ж приходять до висновку про те, що час уже згаяно і Україну втрачено назавжди.

Між іншим, один із таких діячів зауважив, що зараз треба змінювати риторику та переводити її в «японський варіант». Тобто треба повертати окуповані землі на двох умовах – отримати обіцянку не стягувати репарації, а також не розміщувати військові бази США. Причому він зазначив, що зупинити Україну на шляху до НАТО вже неможливо, а от отримати обіцянку не розміщувати американські бази ще можна. Тобто він уже закликає реально дивитися на речі й покинути марні спроби повернення України до колоніального стану.

Що тут можна сказати? Цей діяч не вловив, що й цю можливість уже втрачено. Будуть і бази, і репарації. Все буде, а от московії – не буде дуже скоро.

6 січня зникне останній залізний варіант жорсткого тиску на Україну й залишиться остання надія – вибори. Це означає, що інші варіанти не розглядаються як реально здійсненні. Але і з виборами у них нічого не вийде.

Проте не лише церковні питання будуть на порядку денному у Стамбулі. Там відбудуться переговори президентів України і Туреччини, а їм є про що поговорити. Наші країни успішно реалізують спільні оборонні проєкти, але головне – вони мають повне порозуміння з приводу майбутнього Криму. Однак це – окрема тема, а поки що – чекаємо останнього цвяха у труну імперії. Якщо хтось не зрозумів, усі ці цвяхи забиває Україна.