Уперше опубліковано: 05.01.2019
Авторка перекладу: Світлана
Передмова 2026 року
Ця стаття розпочинає другу частину циклу про отримання Томосу, де ми наведемо переклади статей, написаних у відповідні дні 2019 року (5, 6, 7 і 8 січня). Для читачів, які не знають подій того року, уточнимо, що починалася виборча кампанія з виборів президента України, і роздуми про неї так чи інакше відображалися у тодішніх статтях.
***
У найперші дні Майдану люди там роздавали календарі на наступний, 2014 рік. Щоправда, коли охочий їх отримував, йому пропонували заплатити за нього стільки, скільки він вважає за потрібне, і пояснювали, що гроші підуть на потреби Майдану. Сам календар розміщувався на аркуші паперу формату А3, але багато хто в обмін давав купюри, на які можна було купити пачку календарів такого розміру.
Загалом тоді важко було уявити, чим і коли закінчиться Майдан, і точно ніхто не міг припустити того, що сталося насправді. Ба більше, п’ять років тому ніхто не міг припустити, чим для кожного з нас обернеться цей 2014 рік, розкреслений у календарі. І ось тепер він висить на видному місці, як і належить календарю, а поверх нього – дві жовто-сині стрічки. Перша, зовсім пошарпана, пройшла зі мною два Майдани, а друга, трохи щільніша, була на Майдані Гідності. Щоразу, коли погляд натикається на ці символи революції, виникає думка, що пам’ять про ці події нікуди не подінеться і залишиться до кінця життя.
Бути очевидцем та учасником великих подій, слухати або читати про них від когось – зовсім різні категорії. Все, що відбувається просто на наших очах і виглядає для нас чимось звичайним, згодом стане легендою. У масштабах країни й народу таке відбувається вкрай рідко і з часом обростає легендами. Тому рано чи пізно хтось із нащадків запитає про те, як воно було насправді або як це виглядало очима очевидця. Ось тоді і можуть стати у пригоді матеріальні підтвердження тих самих подій.
Це тим більше важливо тому, що зараз ми, учасники цих подій, знаємо лише малу, видиму частину того, що відбувається, а деяка інформація, що виплескується на публіку, просто не вбудовується в загальну картину, і часто оцінити її значення дуже важко. Але з плином часу все буде розкладено по поличках, буде відновлено зв’язки різних подій, і картина стане більш-менш повною. Коли це станеться, навіть учасники подій зрозуміють, що, по суті, сталося неможливе. За всією інформацією, яка вже буде доступна, ми просто не могли перемогти ні на Майдані, ні у війні, ні в протистоянні з імперією.
Просто все, що вже буде відомо, хтось розкладе за двома категоріями: «за» і «проти», – а коли останній факт буде покладено у відповідний стовпчик таблиці, стане зрозуміло, наскільки все було проти нас.
До речі, це зроблять наші діти та онуки, бо оперуватимуть відповідним обсягом інформації, а також правильними інструментами дослідження. І ось коли вони все зроблять та оцінять розстановку сил – дійдуть висновку про те, що нам було уготовано програш із подвійним чи навіть потрійним перекриттям. Проте ми перемогли в абсолютно програшній ситуації, а це викличе природне запитання: чому?
Наші освічені нащадки дуже швидко зрозуміють, що вони упускають якусь невидиму, але вкрай важливу деталь, яка дозволила не лише зрівняти рахунок, а й перемогти. А цей чинник надто суб’єктивний, і кожен його описуватиме по-своєму.
Так, щойно в Мережі промайнув шматочок промови віцеспікера ВР Ірини Геращенко перед головами парламентських фракцій щодо отримання Україною Томосу. Вона жорстко зазначила, що події цих двох днів, результатом яких стане офіційне затвердження автокефалії Української православної церкви, – диво. Причому вона пояснила і те, чому ця подія – диво. Вона зауважила, обводячи присутніх поглядом, що тут присутні особи, які роз’їжджали по сусідніх країнах і церквах, умовляючи не давати Україні Томос. Шкода, що не було видно цих їздців, хоча ми знаємо їх поіменно.
Геращенко виступала в ролі голови парламенту, бо Андрій Парубій у цей час разом із президентом перебувають у Стамбулі, на урочистій церемонії підписання та вручення Томосу. На час відсутності Парубія керівництво парламентом здійснює пані Ірина.
(Далі буде)