Про пам’ять і диво (Частина 2)

Між іншим, не дуже зрозуміло, коли люди міркують про те, що на Пороху світ клином зійшовся і незрозуміло, хто зможе продовжити те, що він почав. Таке враження може скластися тільки в тому випадку, коли ліньки озирнутися на всі боки. Ми хочемо, щоб президент зубами вигризав інтереси України? Ось вам Ірина Геращенко. На сьогодні вона здається найкращою кандидатурою на зміну Пороху після його другої каденції. Ми хочемо, щоб нашу економіку рухали люди, яких не можна купити ні за великі гроші, ні за дуже великі гроші? Придивімося до керівництва «Нафтогазу», яке змогло розгромити найпотужнішого та найвпливовішого противника – «Газпром».

На кону стояло близько $70 млрд не їхніх особистих грошей, а грошей України, і навіть один відсоток відкату вже становив би суму, якої б їм вистачило до кінця життя, а ми знаємо, що «відступні» в подібних спорах ходять від 10%. Ми просто впевнені, що «підхід» до них був, і це робилося за технікою, через дуже близьких людей. Одного разу ми дізнаємося про подробиці цієї епопеї, але зараз важливе те, що Україна має людей, які упруться за її інтереси намертво, і не лише в окопах, а й у тихих кабінетах.

Ми маємо інформацію з рф, від інсайдерів, які працюють із людьми з верхівки «Газпрому», і вони впевнено говорили про те, що виграють суди, бо зможуть купити кого завгодно оптом. А про продажність наших чиновників там ходили легенди. Тобто вони взагалі не бачили жодних проблем, тому фактично здали судовий процес за позовом АМКУ в Україні і планували відігратися у Стокгольмі.

У перемозі вони були певні на 100%. Але все пішло за нашим сценарієм, бо наших людей не вдалося купити. До речі, саме тут видно контраст між бабусею-процентщицею та цією генерацією українського топменеджменту. Москва уявляла, що в нас все буде за образом та подобою цієї ненаситної бабці, але не склалося. Отже, все в нас є: і гідні люди, і бажання працювати, і загалом – гідна зміна політичного керівництва країни.

Усе це треба розуміти для того, щоб знати, що розповідати нашим нащадкам, коли вони спитають про те, як ми вистояли на Майдані, як ми змогли перемогти у війні і як ми змогли втекти з церковного рабства московії. Тому просто зараз має сенс так чи інакше – бути і брати участь у подіях, які точно більше не випадуть на час життя нашого й багатьох інших поколінь. Нині дуже швидко і дрібним почерком пишеться новітня історія України. Сьогодні й завтра відбувається церемонія вручення Україні Томосу. Навіть атеїстам зрозуміло, наскільки це важлива подія для країни і які глибокі наслідки матиме те, що відбувається просто перед нашими очима.

Зараз іде процес, зворотний тому, що прив’язав Україну до московії настільки сильно, що будь-які спроби відірватися від неї, які наші предки багаторазово робили, неминуче закінчувалися поразкою, великою кров’ю та геноцидом. Здавалося б, між церковним статусом України й національно-визвольним рухом немає прямого зв’язку, але саме зараз, коли Україна активно звільняється від численних пут московії, стало зрозуміло, наскільки сильним є саме цей канат, прив’язаний майже 400 років тому, який здавався непорушним і нерозривним.

Насправді відбувається неймовірна подія, бо все інше можна і потрібно було робити тільки власними руками, а решта світу, дивлячись на те, що ми робимо, – підключиться. Недарма на московському ТБ навіть упоротий Царьов сказав, що Україна йде на підйом і якщо хтось розраховує на протести – не розуміє процесів, які там ідуть. Ба більше, цей рафінований противник прямо сказав, що будь-яка політична сила в Україні, що артикулює «дружбу з рф», не просто приречена на поразку, а вже стає маргінальною. Так, він прямо не сказав, що Україну для москви втрачено назавжди, але всі аргументи, що підтверджують цю тезу, – сказав.

Але церковні справи настільки багатошарові, що зрушити з мертвої точки цю махину здавалося неможливим. Там – свої заплутані традиції, заплутана історія, а крім того, не зовсім очевидні інтереси, які можуть зливатися і стикатися в таких місцях, що це навіть важко уявити. Щоб рухати інтереси України саме для вирішення цієї проблеми, треба як мінімум розуміти всі тонкощі становища, в якому перебувають усі сторони, що так чи інакше втягнуті в процес і впливають на нього.

Проте сьогодні розпочалася фінальна частина цього переможного процесу, ціну якого ми зрозуміємо трохи згодом. Тому – знайдіть час і подивіться на те, як Україна здобула духовну перемогу над противником. Це буде одним із епізодів тієї історії, яку доведеться розповідати нащадкам. Воно того варте. Запам’ятайте ці два дні і те, що і хто робив у ці дні. Це – остання страшна пута, якою нас утримувала імперія, а після цього залишиться тільки вигнати ворога з нашої території. Це буде нелегко, але тепер уже – неминуче.