Уперше опубліковано: 07.01.2019
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні – днюха у людини, якої давно немає, але справа її, хай і не в тому, первісному вигляді, – живе. Це не дивно, бо з часом усі і все змінюється. Словом, сьогодні день Народження Ісуса, якого християни вважають сином божим. Звісно, кожен вірить чи не вірить у те, що хоче, але мені як атеїсту Української православної митрополії, чи, як вона нещодавно називалася – Київського патріархату, зрозуміло, чому для вірян такий важливий сьогоднішній день і що він символізує.
Ми всією своєю редакцією вітаємо православних, католиків, іудеїв, буддистів, синтоїстів та атеїстів Української митрополії зі здобуттям автокефалії та Різдвом Христовим. Тепер ми повернули собі всі ті камені фундаменту, на яких і має стояти незалежна Україна, і тому сьогодні – подвійне свято.
Однак якщо вже йдеться про народження будь-кого, а тим більше – такої безумовно великої особистості, як Ісус, просто нечесно буде не згадати про жінку, яка й дає це життя навіть у тих місцях, де немає релігії чи чогось подібного.
У зв’язку з цим ми хотіли б навести текст, який зовсім ненароком потрапив на очі, але влучив у ціль. Я точно розумію все, що в нього вкладено. Можливо, це виявиться близьким та зрозумілим нашим читачам. У будь-якому випадку, нам цей текст важливий ще й тому, що в ньому описано прояв свободи в її простому і зрозумілому вигляді. Отже, цей текст.
«Есть такие женщины, которые уже не боятся. Которым уже поздно бояться. Бояться не понравиться. Не соответствовать. Не знать. Не успеть…
Не уметь печь «Наполеон». Готовить плов. Правильно рисовать стрелки.
Они не боятся переспросить. Выглядеть нелепо. Им есть что надеть к лету. Осенью тоже. И это не проблема. В их жизни все меньше пробелов. Уже не страшно не по прямой. Могут криво. Знают, что красиво – это внутри. Они не боятся утонуть. Так как давно живут на глубине. Не стесняются плакать. От горя и радости. Смеяться от этого тоже умеют.
Им уже поздно бояться седины. Морщин. Они уже не первые. И теперь все от улыбки. Им уже поздно бояться, что подумают. Коллеги. Свекровь. Люди.
Им давным-давно пофиг, мытое ли. Очищенное. С глютеном или без. Они едят то, что хотят. Им уже не страшно делать это ночью. И совсем не стыдно. Они знают, что курить и пить – не вредно. Вредно – не дышать. Не хотеть.
Им все равно. Пришел он в 18:30 или в 21:00. Если он любит. И торопится. Главное – он есть. Они уже не боятся быть одни. Умеют не видеть того, кто не замечает. Отходить от того, кто отталкивает.
Им есть что сказать. Есть о чем молчать.
О чем молиться. У них все от души. Они – чья-то отдушина. Им не страшно показаться глупыми. Толстыми. Худыми. Они давно перестали казаться. И начали быть.
Делать то, что любят. Любить того, кто любит. Спать с тем, с кем не уснешь. Даже если очень хочется.
Говорить прямо. Не накручивать. Кудри. Себя. Не выпрямлять локоны. Но спину держать ровно. Смотреть сквозь пальцы на дураков. Прислушиваться к тишине.
Горький шоколад для них сладкий. Они умеют ценить время. Утро. День. Ночь. Они не заставляют дочь. Не наставляют сына. Они заняты делом. Своим. Они умеют быть с собой. Собой.
Они уже не винят отца. Любят маму. Они не боятся умереть. Потому что живут.
Есть женщины, которым уже поздно бояться.
Мне – еще рано. Или страшно».
Автор: Марина Степанченко
Ми не знаємо автора цих рядків, і в цьому випадку це не настільки важливо. Важливо те, що несуть самі ці рядки.
25 грудня-це перший збільшений день після самой довгой ночі.В усіх персоналістських релігіях які так і звуться (солярними) цей день визначен як “День народження Бога”,тобто Сонця. Цей день відзначали задовго до виникнення християнства та іудаізма,але тіки одна едина погана гілка християнства не мае розуму подивитись на небо та Сонце,а продовжуе вперто святкувати день народження не свого бога по просроченому на 2 тижня календарю.
Ну, взагалі-то, зимове сонцестояння припадає або на 21-ше, або на 22-ге грудня (флуктуації через нецілу кількість днів у році, й періодичне коригування високосними роками): https://uk.wikipedia.org/wiki/Зимове_сонцестояння
Тож теперішнє святкування теж на півтижня прострочене.
Така точність та кореляція дати неважлива,важливо те,що релігія брала за крапку відліку усім зрозумілий процес,який і у Африці і у Франціі можна побачити самому,а як називаеться цей місяць і по якому календарю-це не важливо.Православні же пішли іншим шляхом і зробили святковим не астрономічний процес,а дату на стародавньому календарі,який вже мае розбіжность у 2 тижні із іхнім же світським. А ще один парадокс “православія” те,що головне свято “Пасха” вираховуеться із астрономічних процесів.
> Православні же пішли іншим шляхом і зробили святковим не астрономічний процес,а дату на стародавньому календарі,який вже мае розбіжность у 2 тижні із іхнім же світським.
Та ні, жодна з сект християнства, включно з католиками й православними, не прив’язувала своїх релігійних свят безпосередньо до астрономічних подій, вони прив’язували свої релігійні свята до світського каалендаря, запровадженого Римським консулом (на той момент) Гаєм Юлієм Цезарем задовго до виникнення цих сект, і християнства загалом. Тільки Пасху (я цілеспрямовано не пишу “Великдень”, бо це наша назва, що відповідає астрономічній події, і яку ми використовували до насадження в нас християнства) вони не прив’язували до цього календаря, а підганяли під релігійне свято материнської релігії, іудаїзму.
Але модель, на якій було побудовано Юліанський календар, не працювала добре на довших проміжках часу, й починаючи з VIII сторіччя людство почало відмічати накопичення похибки. Але ж християнство претендувало на те, що саме воно є джерелом істини й відповідей на всі питання, а тих, хто вказував на очевидну хибність цього, полюблялр спалювати на багаттях живцем. Тож минуло аж 7 століть, перш ніж християнство почало ворушитися в цьому питанні, бо хибність ставала занадто очевидною, й ризик розділити долю античної релігії зростав. Але й тоді вийшов фальстарт, бо запрошений ними німецький математик й астроном, послідовник Коперника, “зненацька” помер у віці 40 років (це було ще до того, як вони спалили живцем Джордано Бруно, якщо що). Тож спливло загалом 8 сторіч, перш ніж вони нарешті привели себе у відповідність до об’єктивної дійсності. Це зробила католицька секта християнства. Що стосується православної секти, з якою вони одне одного “послали за корабльом” за 5 сторіч до того, католики запропонували православним виправитися також, але були знову послані. Особливо “западло” православним було через те, що новий календар було названо іменем калолицького попа, який його запровадив. Свій “новоюліанський” календар вони намутили ще через 4 століття, та й то в деяких пішло ще століття, шоби перейти на нього (як-от у наших), а деякі не перейшли й досі (як-от кацапські).
Але православні, до речі, хоча би додумалися не назвати свій календар Мелетієвським.
21 грудня – Корочун, найкоротший день, приблизно 8 год та пару хвилин. Сонце в Північній півкулі – стоїть низько над горизонтом, і тільки на 3-тій день, 24-25 грудня “воскресає”, наРОДжується молоде Сонечко, Коляда. При цьому – ЖОДНА ластівочка, навіть без клепки – не прилітає, а вівці не народжують нових барАнів…
> При цьому – ЖОДНА ластівочка, навіть без клепки – не прилітає, а вівці не народжують нових барАнів…
Бо наші обрядові пісні давніші за насаджений нам разом з християнством календар, який переніс початок року з весняного рівнодення на зиму.
Принаймні, давніші за момент насадження.
пЄсах – не з солярного культу, а з місячного, але – прив”язане до Сонця, бо відзначається як кривава жертва після весняного Рівнодення, приблизно на той момент, коли і ластівочка прилетіла, і вівці покотИлися новими вівцями та барАнами, а солярні культи зустрічали Новий рік/Навруз/…
А в нас у цьому році наше нещастя наш “самодержець” Грін Ч вкрав у людей Різдво, забравши святкові дні,все як у кіно.