«Хамона и надысь»

Уперше опубліковано: 23.12.2018

Авторка перекладу: Світлана

Настає християнське Різдво для вірян усього світу, крім московської церкви і поки що – нашої. Через те що вручення Томосу автокефальної церкви призначено на 6 січня, день Різдва за московським стилем, то перенесення дати на 24 грудня, як у решти світу, швидше за все, відбудеться вже наступного року. Але те, що це обов’язково треба зробити, – не викликає жодних сумнівів. Навіщо московські попи перейшли на відмінний від усього світу календар – нехай буде їхньою проблемою, а ми повинні повернутися у вихідний стан і святкувати Різдво, Великдень та інші свята не тоді, коли хочеться московській публіці, а як це підказують наші традиції і як це робить увесь адекватний світ.

Здавалося б, це дрібниці, але з цих дрібниць складається картина світу. Якби це не мало значення, противник так не чіплявся б за ці речі, а якщо його кидає в напади, значить, це не дрібниці, а саме ті шви, якими вони пришили Україну до свого лепрозорію. Причому, якщо уважніше придивитися до цих швів, то їхня абсурдність виявиться поза межами здорового глузду. Ми просто не спостережливі. Як говорив Шерлок Холмс, люди взагалі не спостережливі і часто проходять повз важливі речі, які повинні викликати певну реакцію, особливо у стані фактичної війни з противником.

Зараз ми наведемо приклад того, як воно працює або не працює. Насправді таких прикладів можна наводити безліч, але цей – найбільш наочний та очевидний, тому що зараз це можна бачити у вигляді величезного рекламного оголошення, розміщеного в центрі Києва прямо на Палаці Спорту. Але спочатку – алегорія.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП

Штурмбанфюрер СС Карл Шмульке був закоханий у Марту Гроссеншухер. Вона теж покохала Карла за його веселу вдачу, акуратність і красиву чорну форму, що сиділа на ньому, як на Аполлоні. Таких ґречних чоловіків вона ще не зустрічала, а крім того, він поділяв її захоплення тірольськими піснями і на додачу мав непоганий голос та міг грати на акордеоні й фортепіано. Словом, вони вже почали думати про одруження, але все виявилося не так просто.

На біду цієї закоханої пари, батько Марти був потомственим військовим і генералом Вермахту. Крім того, Отто фон Гроссеншухер часто залучався до участі в різних військово-політичних заходах відомства Йоахіма фон Ріббентропа. Він водив дружні стосунки з найвищими чинами Рейху і був впливовою людиною.

Дізнавшись про захоплення своєї дочки нижчим чином СС, генерал Гроссеншухер розлютився і висловив дочці прямо і жорстко, що Шмульке – не її партія і що він не дасть згоди на шлюб і використає свої зв’язки, щоб таке не сталося взагалі. Він не став відкладати справу в довгу шухляду і попросив про зустріч свого приятеля, яким був вищий начальник Шмульке – рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер. Зустрілися пізно ввечері в кабінеті рейхсфюрера. Генерал виклав суть проблеми, і Гіммлер попросив справу Шмульке, яку принесли за десять хвилин.

З’ясувалося, що штурмбанфюрер Шмульке був чудовим службістом і проявив себе в багатьох найгостріших операціях СС. Він був істинним арійцем і, що найголовніше – дуже нещадним до ворогів Рейху. Це підтверджували документи з його справи. Виявилося, що він особисто виявляв нещадність до десятків ворогів Рейху та ще частіше робив це як керівник айнзац-команд. Словом, Шмульке був ідеальним служакою, але з усього було видно, що якогось особливого зростання по службі йому не бачити, бо він приблизно досяг своєї межі розумових здібностей.

Рейхсфюрер і генерал ще довго спілкувалися на абстрактні теми, поки не прийшло рішення, яке і генерала влаштувало б, і не стало б покаранням для офіцера, якого й карати нема за що. Саме в цей час закінчувалися заходи з відправлення в Антарктиду експедиції, більшість учасників якої мали стати основою бази «Новий Берлін» у місцевості, відомій як «Нова Швабія». Для цього споряджався спеціальний підводний човен «U-530», і в цю групу ще не було призначено керівника від СС. Ось цю почесну місію було вирішено доручити Шмульке і відправити його на постійну базу в Антарктиді.

Через день Шмульке отримав наказ про включення його до ескпедиційної групи, і йому було дано три дні на підготовку до відплиття.

Закохана парочка зустрілася востаннє, вже розуміючи, що ніколи не побачить одне одного, а Шмульке ще переживав про те, що на новому місці в нього не буде улюбленої роботи.

Цей сюжет ліг в основу роману, і за мотивами роману такий собі Ріхард Вагнер написав рок-оперу «Хамона и Надысь», а хтось уже під музичний супровід рок-опери створив балет на льоду. Загалом дуже популярна історія про кохання та розлуку. І це все вирішили поставити в Ізраїлі, щоб публіка могла послухати цю красу і подивитися на балет. Усе це виглядає абсурдом, чи не так? Воно і зрозуміло: СС і Вагнер просто не можуть з’явитися в Ізраїлі ні під яким соусом, і всім зрозуміло чому.

Інша річ – Київ. У нас красується величезний плакат балету на льоду «Юнона і Авось» про такий самий любовний сюжет, лише часів імператора Петра І, який палив, різав і вішав українців руками своїх опричників, один із яких і став героєм цієї вистави. Євреї пам’ятають Аушвіц, Варшавське гетто та інше, а ми – не пам’ятаємо Батурин і все, що було після Батурина, тому «Юнона і Авось» іде в центрі столиці країни, яка веде війну з тією самою імперією і вже втратила частину своєї території та понад десять тисяч своїх громадян.

Ось із таких речей і зіткано ту погань, яка створює паралельну реальність і дозволяє частині наших громадян кліпати очима та розповідати про те, що вони не цікавляться політикою, або про те, що мистецтво – поза політикою. Мабуть, для того, щоб це змінити, треба або стерти всю цю погань начисто і дочекатися, поки це вивітриться з голів, або усвідомлення прийде лише після того, як особисто у твій дім прилетить снаряд і твоя скрипка перетвориться на пилюку, а ти витягуватимеш з дому закривавлених родичів. Іншого шляху просто немає.