Зі святом?

Уперше опубліковано: 07.01.2018

Авторка перекладу: Світлана

Я давно позначив своє ставлення до релігії терміном «не належу». Через те що свобода совісті є одним із наріжних каменів демократії, то кожен може вірити у свого бога або не вірити ні в що подібне. Після ознайомлення з масою текстів, що становлять основи християнства, у мене виникло дуже багато питань, які не вирішувалися інструментами логіки. Але фокус у тому, що будь-яка релігія на вході змушує відключити логіку і просто вірити в те, що сказано чи написано. Навіть з урахуванням того, що стало відомо про найжорстокіші редакції головного християнського тексту – Євангелія, який майже не має нічого спільного з тим, що намагалися в нього вкласти спочатку, а тим більше – з реальними подіями двотисячолітньої давності, його текст пропонується приймати буквально, без сумнівів та міркувань. Це при тому, що більшу частину тексту складено малограмотними діячами, які поступово й неухильно нагнітали мракобісся. Не дивно, що рядки цієї праці стали виправданням справжнього геноциду, що відбувався впродовж століть. Цей простий і незаперечний факт уже говорить про те, що писання має властивість застосовуватися довільно, на смак тих, хто чомусь вирішив, що має право вести мову від імені бога.

Але як не крути, християнство увійшло в нашу культуру, наші звичаї, ставши однією з ниток, що пов’язує нас із поколіннями предків. Проте під час сьогоднішнього святкування Різдва в багатьох оселях українців буде ще один символ, який пов’язує нас із набагато глибшою історією, ніж християнські символи. Дідух пережив хрещення Русі та подальше витравлення язичницьких символів. Украй агресивне християнство так і не змогло остаточно вбити те, що було до нього.

Проте ось що цікаво. Така оригінальна помісь, а скоріше – симбіоз християнства та язичництва, стала певним духовним оберегом, який дозволив нашому духу вижити в найстрашніший час нашої історії – за совка. Совок із його значно агресивнішою ідеологією, ніж християнство, фізично знищував усе, що їй суперечило. Недарма совок, почавши захоплення нових територій у 1939 році, планомірно знищував там інтелігенцію та духовенство. Найчастіше ці люди навіть до таборів не доїжджали, а пускалися у розхід на місці. Те ж саме сталося з поляками в Катині та під Харковом. Під ніж пішло духовенство і тісно пов’язана з ним інтелігенція.

І тут виникла певна пряма залежність між якістю зачистки територій саме від такого контингенту і повним обидлюванням населення, яке живе на ній. Чим менше залишалося сімей, що відзначають Різдво, Великдень та інші свята, тим щільнішою та агресивнішою ставала маса люмпену. На таких територіях начисто забули своїх власних предків, свою мову і традиції, загалом – усе те, що пов’язує людину зі своєю землею і дає їй самоідентифікацію. Все, описане вище, чітко позначило те, як ставляться до своєї землі та своєї історії на Заході й на Сході України. Замість пісень, казок, легенд та іншого, що передається з покоління в покоління, замість традицій, зав’язаних на церковних святах, люмпен всмоктав тюремну романтику та блатняк, перенісши його звички, лексику та стиль поведінки в побут.

Швидше за все, носії «шансону» остаточно відірвалися від свого коріння і стали перекотиполем, без роду і племені. А коли в москві зрозуміли, що без ерзац-ідеології совка просто неможливо тримати у вузді таку публіку, то повернулися до церкви, але сама церква вже давно стала філією КДБ. Ще за совка було створено адміністративні структури РПЦ, які чітко взаємодіяли з 5 управлінням контори. І де закінчувався КДБ та розпочинався патріархат РПЦ – було важко зрозуміти за часів совка, а зараз – тим більше.

Загалом нинішня московська церква є ідеологічним інструментом Кремля, який використовується для згуртування власного люмпену та для проведення ідеологічних диверсій у прикордонних країнах, де місцева влада за недомислом залишила діяти резидентури ФСБ під вивіскою РПЦ МП. Кому, як не Україні, це відомо краще за інших?

Наскільки можна зрозуміти, сьогодні Різдво святкується саме за календарем цієї злочинної організації. У зв’язку з цим, напевно, треба проводити раціональну та послідовну політику. Починати треба зі скасування церковних свят МП. Точніше, свята скасовувати немає сенсу, а ось вихідними вони не повинні бути в жодному разі. Хоча це треба зробити негайно, а потім – розібратися з тією комерційною та підривною діяльністю, яка ведеться майже відкрито. Ця контора має сплачувати податки з усіх прибутків, як і податки на землю та інші речі. Це – ворожа резидентура, а тому ставитися до неї треба відповідно.

Словом, не знаю, з чим сьогодні вітають один одного українці, але якщо з Різдвом, то, мабуть, воно вже минуло 24 грудня, як і у всіх інших адекватних Християн.