У ніч проти Різдва

Уперше опубліковано: 06.01.2017

Авторка перекладу: Світлана

Можливо, сьогодні ми востаннє відзначаємо Різдво 6 січня, а не наприкінці грудня, як у решті нормальних країн, і, напевно, цей атавізм піде приблизно так само, як і ці ганебні пам’ятники Леніну в кожному місті й селі. Насправді ці якорі нас намертво прив’язували до минулого, яке має залишитися в минулому і не заважати рухатися вперед.

Саме сьогоднішнє свято – досить цікаве явище. Різдво нашарувалося на ранні язичницькі свята повороту Сонця на літо. Власне, багато християнських свят підмінили собою язичницькі, а їм на зміну прийшли совкові. Проте саме Різдво залишило дуже багато стародавніх традицій, які майже або взагалі не в’яжуться з християнством. Однак сукупність стародавніх і пізніших традицій стала тим стрижнем, який безліч окупантів намагалися зламати, але змогли тільки зігнути, і то – на якийсь час. Щойно вдавалося скинути ярмо окупації, традиції, суть нашого народу починали підніматися та розквітати новим цвітом.

Насправді саме цієї ночі замикаються століття спадкоємності, піднімаючи з самих глибин народної пам’яті пісні, колядки та інші речі, які надто явно вибиваються з нашарувань, принесених ворогами. Що характерно, наш найзаклятіший ворог і багатовіковий окупант чудово бачив, що замість вихолощеного і суто церковного свята українське Різдво мало зовсім інший, вигляд, звук і смак, і найголовніше – воно несло якусь таємницю, повністю відсутню у росіян.

Ті, хто розуміє ці нюанси, справедливо вважали, що більш складні та багатошарові традиції властиві старішому народу, який накопичив усе це з далеких дохристиянських часів, а тому «великороси» завжди прагнули завдати удару саме по наших коренях, намагаючись зруйнувати те, чого в них немає за визначенням, – зв’язку з рідною землею.

Тут справа не в тому, що за нашими спинами та спинами наших предків стоїть як мінімум півтори тисячі років безперервної історії, а в них цього немає. Насправді все набагато гірше. Росіяни окремими своїми частинами мають такі зв’язки. Але там ретельно видаляють усю дохристиянську історію, і це має свою мету. Справа в тому, що ми легко можемо копнути свою історію в 10, 9, 8 і далі століття від Різдва Христового і будемо тими самими руськими або, як трохи згодом стали називатися жителі Київського князівства поза стінами Києва, – українцями. Ми все ті самі мешканці нашої стародавньої землі, спочатку – язичники, потім – християни, а в росії все виглядає інакше. Щойно вони почнуть копати дохристиянський період, їхні традиції виявляться прив’язаними до тих земель, звідки вони пішли. Ерзя, мокша, мурома, меря та інші народи були і залишаються основою населення росії. Мало того, в тих місцях, де компактно проживають залишки цих народів, легко проглядаються їхні традиції, там залишилися їхні легенди, пісні, народні герої та інше, там залишилася їхня мова. Проте з часів Петра І всю цю спадщину було дружно викинуто на помийку і замість цього стало створюватися щось штучне під назвою «росія». Петро та його нащадки посилено ліпили штучний народ і штучну імперію, а щоб створити благородний вигляд, створили штучне минуле. Цей фокус, мабуть, ніхто в історії не робив ні до, ні після росіян. Таке могли зробити тільки ті, кому вже було начхати на своє коріння і землю. Це почерк кочівників, у цьому випадку – ординців. Але росіяни 17 століття вже й були ординцями, що ввібрали спосіб мислення кочівників. Тому всю історію корінних народів було просто забуто.

Але найпідліше, що зробив Петро та його послідовники, – це не просто забуття своїх предків, а спроба вкрасти частину минулого іншого народу, до якого вони ні ментально, ні по крові, ні найголовніше – по землі не мають жодного відношення. Вони вкрали частину нашої історії та вбудували її у свою легенду. Але ця крадіжка виявилася невдалою, бо вони забрали лише упаковку, а зміст так і залишився на місці, і ось сьогодні ми бачимо його відродження.

Власне, там багато хто це розуміє і тому намагається нас знищити. Іноді – фізично, але частіше – духовно. Їм необхідно стерти носіїв справжніх руських традицій, які зав’язано на Києві – центрі слов’янської, а не фіно-угорської цивілізації. Тому вони намагаються вбити нашу мову, нашу літературу та інші ідентифікатори. Тому їм стає поперек горла камінь, що стоїть неподалік однієї з перших християнських церков Русі – Десятинної церкви, на якому висічено: «Отсюда есть пошла земля Руська». Не в москві чи ще десь стоїть цей камінь, а там, де й має стояти, – в Києві. До речі, тому їм такий ненависний той сплеск емоцій, який дає в будь-якому викладі чи поданні безсмертний твір Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», бо там читач або глядач пірнає так глибоко, що добирається до тих самих коренів, які міцно стоять у нашій землі.

Коротше кажучи, війна, що йде сьогодні, має головну ментальну мету. Вони хочуть, щоб ми забули про те, хто ми, звідки ми, хто наші предки, тому що, згадуючи це, ми легко викриємо їх у крадіжці історії та штучності тих казок, які вони про себе розповідають. Ми просто будемо їх висміювати як ганебних крадіїв, що ні вкрасти не можуть, ні на шухері постояти. Для них є соромом стати молодшими в сім’ї, і навіть не рідними, а прийомними дітьми, що обікрали батьків.