Помідори і таємна вечеря (Частина 2)

Залом пішов гомін, колег така пропозиція явно не вразила, і Віво Штробул на правах найстарішого кандидата заявив:

– Ви хочете, щоб ми склали тут свої амбіції перед одним кандидатом? Часом не перед вами?

– Ну, що ви, що ви? У мене і в думках не було, що хтось із присутніх може хоч на пів кроку поступитися своїми особистими інтересами заради будь-якої ідеї. Я пропоную виступити об’єднаним кандидатом. Ось усі ми разом будемо єдиним кандидатом. Хтось любить Віво, ще більше хтось любить мене, хтось жити не може без шухаристів і проголосує за них без питань. А от якщо ми будемо виступати всі разом, як єдиний кандидат, наші шанси збільшаться і стануть безперечними.

– Як ви це собі уявляєте? – долинув чийсь голос із далекого кінця залу. – Наприклад, як це буде виглядати у форматі передвиборчого виступу?

– Дуже просто. Я такий виходжу на сцену і співаю: «Моя машина не п’є бензина й кави…»

– А сенс? – уточнив той самий голос.

– Я в основному живу в Штатах і там навчаюся, – в залі почувся сміх, – так-так, навчаюся. Так от, за океаном дедалі більше їздять на електромобілях та відмовляються від бензину. У людей звільняються величезні гроші. Уявіть, що ми всюди поставимо розетки, і машини зможуть заряджатися в будь-якому місці. Людям не треба буде витрачати гроші на бензин.

– А якщо це не зачепить? – поцікавився той самий голос.

– Тоді швидко виходжу я, – з місця додає Віво – і співаю: «Есть только хм между прошлым и будущим, есть только хм, за него и держись…» Як?

– А що таке «хм»?

– Я подивлюсь у слова пісні. Останнім часом я почав забувати деякі з них. Пам’ятаю, що з трьох літер і чоловічого роду.

– О, так! Це жінкам має сподобатися, та й чоловікам… – погодився впертий опонент.

– Хвилинку! – знову підвівся Желтенський. – Щоб сподобатися жінкам, маю вийти я і з хрипотою сказати: «І тут замість офіціанта заходиш ти, а в руках у тебе – маленька коробочка…»

– З калом? – уточнив Вінілко.

– Це був жарт?

– Ну, ми ж шухаристи? Звісно, жарт.

– Невдалий жарт. Ні, в коробочці – каблучка з діамантом. І я такий: «Купи їй каблучку з діамантом». Все! Жінки біля моїх ніг!

– Так, але чоловіки проклянуть! – зауважив Штробул.

– Тоді в цей момент на сцену виходжу я, – різко піднявся Вінілко, – і співаю: «А горілка – це горілка!» Усі мужики одразу почнуть підспівувати, і вони у нас у кишені.

І тут почулося швидке цокання підборів. До столу підійшла моложава бабуся і сказала:

– Ви що, тут без мене вирішили домовитися?

– Назвіться, будь ласка, – запропонував Штробул , – у нас тут такий протокол.

– Що ви знаєте про протоколи? – спересердя кинула гостя. – Юлія Августенко, далека родичка Юлія Цезаря та Октавіана Августа, – з гордістю відповіла вона і хотіла вже продовжити, але їй не дали цього зробити.

– Хвилиночко, шановна! – перебив Ньютончук – Ви трейлер президентських посад у світі бачили? Там треба бути або співаком, або хохмістом, а якщо ви не підходите під трейлер, будь ласка, покиньте приміщення!

– Гаразд, і хто ж тоді путін, по-вашому?

– Співак, звісно. Він під власний акомпанемент і а капела співає «Мурку» англійською та німецькою мовами. Є записи цих виступів, навіть у чарт пісня входила.

– А Трамп?

– Трамп – хохміст. Ось і в нас тут хохмісти є. – Він махнув рукою у бік Вінілка та Желтенського.

– Підходить! Тоді я – хохміст.

– Доведіть!

– Легко! Я так прикидаюся хворою, що мене навіть у лікарню кладуть. А коли я сідаю на інвалідне крісло та їду центром, то за двісті метрів від машини до стели накидали 150 гривень милостині. Я такі концерти можу давати, що лох аж верещатиме… – І тут у її відрихтоване обличчя бризнув червоний сік помідора, що розбився об її ж окуляри.

Справа в тому, що господар закладу знав, хто до нього прийшов, і був упевнений, що відвідувачі будуть співати, жартувати і взагалі робитимуть усі ті речі, які показують по телевізору. Він вирішив, що йому випав шанс усього його життя, і зараз можна прославити заклад так, що туди цілодобово ломитиметься натовп і замовлятиме столик за місяць наперед. Тому він дав потокове відео та звук із кількох камер спостереження в Ютуб. З’ясувалося, що перед терасою вже зібралося кілька сотень людей, які уважно стежать за всім на своїх гаджетах. Поруч стояв мікроавтобус, і звідти виставили кілька ящиків із помідорами. Натовп швидко їх розбирав, намагаючись вибрати м’якші та гниліші. І тут бабуся років шістдесяти верескливо закричала, піднімаючи помідор:

– За Винника!