Уперше опубліковано: 26.07.2018
Авторка перекладу: Світлана
Поки політичне життя впало в літню кому і не було кому закликати перекривати Грушевського чи десь ставити редути, в тихому ресторані з верандою на вулицю, по периметру якої розбризкуються хмарки води, зібралися відомі люди, які назвали свій захід «Нові обличчя – нова влада». Щоправда, за великим рахунком, обличчя новими не були. Їх легко впізнавали на вулиці, але ресторанчик було влаштовано таким чином, що треба було знати, куди дивитися, щоб помітити знайомий портрет. На час заходу вуличну веранду було закрито для відвідувачів, і невдовзі вся публіка була в зборі. У такому складі вони ніколи не зібралися б, бо недолюблювали, а іноді й ревнували одне одного до популярності й Фортуни. Проте гра була варта свічок. Потрібно було розробити правила гри на майбутню кампанію виборів президента. Всі вони вирішили, що їм неодмінно треба стати президентом, і тому могли виникнути неприємності й навіть скандали. От і вирішили зібратися, щоб обговорити всі деталі кампанії.
Для того щоб усе мало пристойний вигляд, вони вирішили взяти за основу формат зустрічі товариства алкоголіків або наркоманів, де кожен каже, що думає, і не боїться осуду. Першим встав потертий, товстий і дуже патлатий мужик старшого комсомольського віку і, відкашлявшись, представився:
– Я Віво Штробул, і я – співак.
Усі схвально і з розумінням закивали. Потім піднявся манірний і теж далеко не юнацького віку чоловік і продовжив обряд знайомства:
– Я Музислав Ньютончук, і я – співак, – він трохи замислився і додав, – а ще я фізичний квантист.
Публіка злегка напружилася, і в когось упала вилка. Через те що їх обслуговував господар закладу з явно вірменською зовнішністю, наступна фраза прозвучала з добрим вірменським акцентом:
– «В моем доме попрошу не выражаться!»
Ньютончук махнув рукою і сів. Щокатий хлопець у жіночому одязі піднявся наступним, але представлення почав із запитання:
– Музиславе, то ви ще й спортсмен?
– Чому це?
– Ну, ви самі сказали, що ви – фізичний.
– Це не в тому значенні.
– Вибачте, інтимні подробиці справді нікого не цікавлять. Я – Мохрей Вінілко, і я – співак, – він хитро обвів поглядом присутніх і додав: – А ще я – хохміст!
Тут хтось посилив жувальні рухи, витер рота серветкою, нервово кинув її на стіл, підвівся і, ковтаючи порцію фірмової долми, випалив:
– Хвилинку! Тут сталося якесь непорозуміння! Хохміст – це я, і більше ніхто!
Вінілко глянув на нього крізь келих, наполовину заповнений «Мартіні Асті», і, вже сідаючи, зауважив:
– Авжеж, хохмістів там і зараз хоч греблю гати. Там один навіть із коровою хохмить.
– Я б попросив без образ! Якщо ми так будемо й далі, то ні до чого не домовимось…
– Тихо-тихо! – перебив його Віво Штробул, – не треба гарячкувати та ображатися. Я ж на Вірастюка не в образі, от і ви тримайте себе в руках.
Оратор видихнув і представився:
– Желтенський! – і сів.
Потім виступило ще кілька людей, але вже без особливих ексцесів. Після невеликої паузи піднявся Ньютончук і, звертаючись до всіх одразу, запропонував програму дій:
– Панове, ми всі хочемо піти у президенти, але є в цьому одна складність…
– Концерти? Ми не зможемо гастролювати? – занепокоївся Вінілко.
Доповідач трохи розгубився, знайшов поглядом автора репліки, зібрався з думками та продовжив:
– Ні, це не проблема. Я вже колись депутатствував, і це ніяк не вплинуло на графік гастролів. Просто в цей час виходиш не на роботу, а їдеш на концерт. Мало того, панове! Просто уявіть, як виглядатиме сам концерт. Ти приїжджаєш із кортежем, з охороною, виходиш із машини, а тебе зустрічають посли іноземних держав, якщо ти вдома, або перші особи країни закордонних гастролей. Але краще – вдома. Ти тільки ставиш ногу на землю, і бац! Залп із 24 або краще – 32 гармат. Краса!
– Із цим будуть складнощі, – сказав хтось із глибини зали: – Гармати всі на війні.
– Нічого, знімуть. Гірше не буде. І ось ви виходите на сцену, всі співають гімн і таке інше. Тож це – не проблема. Проблема в іншому. Ніхто з нас окремо не збере голосів для перемоги. Тому пропоную об’єднати наші зусилля.
(Далі буде)