Дія третя
Довгий час не відбувається нічого. Усі поступово приходять до тями, і кожен думає про своє, а багато хто – про вічне. Тиша стала зовсім незручною, і її порушив старійшина – Віво Штробул.
– Колеги, – нервово зминаючи серветку, почав Штробул, – усі ми зараз бачили, що по одному нас легко зломити або ось так – переловити. Тільки в єдності наша сила! Якщо одне стебло конопель або коки легко зламати, то пучок, щільно зв’язаний загальною мотузкою, – ніколи!
– Ось про мотузку – не треба, – подав голос персонаж із зіркою на голові.
– Чому ж?
– Справді, давайте без мотузки. Ми зрозуміли вашу думку і так, а мотузка – поганий символ, він нагадує сук…
– Хвилинку! – втрутилася в розмову багіня. – Щось ви просто зараз такими сміливими стали, а п’ять хвилин тому я думала, що у вас серце в штани впало! Тож прошу без фамільярностей!
– Я мав на увазі шибеницю. Мотузка, закинута на гілляку (Російською – «сук». – Прим. перекл.). Більше нічого, мамою клянуся!
– Ну, якщо ви в цьому сенсі…
– А ви в якому? – раптом озвався незнайомець, який весь час сидів у темному кутку.
– Не важливо! А щодо інциденту, скажу вам прямо: мені його не шкода. І потім, я особисто знаю Санту Віталійовича Клауса і можу вам сказати точно: він добра і чуйна людина, а головне – порядна. Якщо вже він вирішив, що комусь треба дати урок, то в нього є на те свої підстави.
– Але як же? Він був одним із нас, і його вихопили з наших лав, а ми навіть нічого не робимо!
– То давайте зробимо! – діловито сказав Мохрей Вінілко.
– Що саме? – уточнив Музичук.
– Пропоную випити за нього стоячи і не цокаючись!
– Чому?
– Чому? Та тому, що «а горілка – це горілка!»
– І справді, він був добрим…
І тут з гуркотом відчинилися двері і в невеликий зал ввалився захеканий чоловік середнього віку.
– Пацани!
– Хвилинку! – перервав його Іво Штробул своїм менторським тоном, – у нас тут протокол. Новоприбулий зобов’язаний назвати себе і сказати, чим саме він займається.
– Будь ласка. Я – Чарльз Спенсер Чаплін, і я – комік.
– Шухарист?
– Можна й так сказати.
– А ви не того старого, зі смішними вусами Чапліна синок будете?
– Це навряд чи. Хоча хто його знає…
– От і чудово! – з награною веселістю обізвався Вінілко. – Щойно одного шухариста відвели, і, схоже – з кінцями.
– Кого?
– Та Желтенського. Ви маєте його знати!
– Пацани, ви точно тут давно сидите. Ви що ж, не знаєте, що з ним сталося?
– Ну, як же? Зайшли люди Санта Клауса і забрали його. Напевно – робити президентом!
За столом пролунав дружний сміх, хтось знову впустив вилку. Зі сміхом зникав страх, і всі потихеньку оговталися.
– Пацани, ви тут усе просиділи! Поки ви тут вирішуєте, хто піде у президенти, Желтенський уже ним став, точніше – Санта зробив його президентом!
За столом знову виникла тиша, але вже зовсім іншої якості. Першим із заціпеніння вийшов Ньютончук.
– Желтенський? Ти нічого не наплутав?
Чаплін вийняв зі штанів згорнуту офіційну газету Верховної ради і кинув її на стіл, фотографією Желтенського догори.
– Що ж це виходить? – Ньютончук явно добирав слова. – Я – розумніший за нього навіть не знаю у скільки разів, я можу в умі проквантувати всі вилки в цьому залі, я розробив нову теорію поля…
– Це яку таку, дозвольте поцікавитися? – пролунав голос незнайомця.
– Нову, на 360 градусів, біля ВДНГ, ви не знаєте. І ось я сиджу тут і щось таке міркую про об’єднання, і з ким?
– Зі мною! – бадьоро відповів Чаплін.
– Леді, джентльмени, чуваки та чувіхи, – підводячись з місця, урочисто промовив Ньютончук, – якщо ми тут будемо обговорюватимемо всю цю маячню, то і в Раду пройде хто завгодно, тільки не ми. Ви як хочете, а ми з ним, – він тицьнув гітарою в Чапліна, – пішли в Раду.
Вони встали і пішли, інші теж почали збиратися, встромивши погляди у свої мобільні телефони. Вже не можна було розібрати, кому саме належали фрази, сказані в телефони, та й самих фраз не можна було почути, але поки вони йшли, раз-у-раз лунало:
– Алло, «Кульок», терміново скиньте мені список підтанцівки. Навіщо? Терміново формуємо партію «Танець».
– Циркове училище? Факультет клоунів та фокусників терміново зібрати в актовій залі для проведення установчого з’їзду «Фокус-покус».
– Марино? Скинь мені номер школи блазнів, вони мені всі будуть потрібні сьогодні ввечері. Що? Ні, не бенкет. Будемо створювати виборче об’єднання «Блазень України».
Жіночий голос:
– Ашотику? Терміново збери своїх хлопців в «Арагві». Будемо робити політичну партію «Тамада». Ні, це серйозно. Серйозніше, ніж ти можеш собі уявити!
За кілька хвилин зал спорожнів, а Україна отримала одразу кілька потужних політичних течій і партій, які були готові по приколу показати Україні нові обличчя та інші частини тіла й дати обіцянку, що гірше не буде, а от веселіше – сто відсотків. Рекламні агенції отримали термінові замовлення на рекламні продукти, яких країна ще не бачила. Принаймні, партія «Кабаре» готувалася вразити електорат своїми формами і глибинами. Адже, як відомо, попит породжує пропозицію, і вона вже в дорозі.