Дія друга
Кілька помідорів просвистіли над головою бАгіні, але вона навіть не пригнулась. Нові окуляри не давали їй можливості бачити далі за свою кишеню, і вона просто не зрозуміла, що відбувається. Але атака помідорами закінчилася так само швидко, як і почалася. Присутні не відразу зрозуміли причину зміни настроїв публіки, але раптом побачили, що ті втратили будь-який інтерес до того, що відбувається, впали на коліна і хрестять себе хресними знаменами просто до синців на лобі. Хтось несамовито заволав:
– Чудо єси!
– Воістину! – підхопила масовка.
А далі почалося неймовірне: хтось, ридаючи, просив автограф, хтось – мощів, а якась екзальтована панночка високим голосом верещала щось про струмінь святої води. Через хвилину до залу увійшов сам Винник, різким рухом голови він закинув назад довге пряме волосся і почав свою вітальну промову:
– Панове, дозвольте представитися, я…
– Та знаємо ми! – спересердя відповів Ньютончук. – Знаємо. Проходь і сідай.
Багіня вирішила привітатися з Винником за руку і, простягнувши свою правицю, коротко представилася:
– Вовчиця!
Вінілко пирснув зо сміху та уточнив:
– Молода?
Багіня кинула на нього нищівний погляд, але для того й не таке було Божа роса.
– Панове, – почав Винник, – я прийшов сюди для того, щоб зекономити ваш час. Усі проголосують за мене. Тут навіть двох думок не може бути. Єдине, що мене сюди привело, – запропонувати вам самим обрати в уряді посади, які самі забажаєте. Я – не жадібний хлопець, про це вам у Жашкові кожен скаже.
І тут усі почули гуркіт важких кроків. Хтось встиг сховатися під стіл, хтось заціпенів від жаху, а з кута почулося:
– Шухер, менти!
До залу увійшли двоє великих чоловіків, які своїм виглядом нагадували агентів з фільму «Люди в чорному». Окуляри в них теж були чорні, і видно було, що під полами піджаків у них відстовбурчується зовсім не інструмент із магазину, де продають іграшки для дорослих і зовсім дорослих.
Вони увійшли до залу, зупинилися та окинули поглядом присутніх, а потім один із них зупинив свій погляд на Желтенському, вийняв із кишені фото і, тицьнувши в нього пальцем, владно наказав:
– Ти підеш із нами.
– За що? – жалібно промовив хохміст. – Дайте хоч до мами заїхати по сухарі.
– Ти підеш із нами не в цьому сенсі. На тебе чекає Санта Клаус.
– Який Клаус, вибачте?
– Санта. Який роздає подарунки та виконує бажання.
Чоловік у чорному показав йому фотографію Санти.
– А ви впевнені, що це Клаус, а не Синя Борода?
– Авжеж. Коли він синій – ні з ким не спілкується, а коли нормальний – Клаус. Ходімо.
Желтенського вивели із залу під лікті, і було видно, що він ледве тягнув ноги, не вірячи, що його ведуть до доброго дідуся, який іноді робить добру справу прямо в трубу димаря. Туди ж роблять і його олені, за що їх усі дуже люблять.
(Далі буде)