Убивчий коктейль (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

У не надто далекій історії, а саме влітку 2018 року, відбулася ганебна зустріч дідуся Донні з прутіним у Гельсінкі. Зустріч була дивною буквально у всьому. Найголовніше – вона не мала порядку денного, який зазвичай буває при самітах на найвищому рівні. Адже всім відомо, що набір варіантів таких зустрічей не дуже великий. Найчастіше такі зустрічі відбуваються як фінальний акт тривалої роботи апаратів перших осіб, МЗС та інших відомств, що виливається у погодження якогось міжнародного договору чи меморандуму, який залишається лише підписати першим особам, які тільки й можуть підписувати подібні документи.

Рідше буває ситуація, коли розроблено два і більше варіанти таких документів, і вже під час особистої зустрічі перші особи визначаються з тим, що вони підпишуть. Є ще пара варіантів, наприклад, коли перші особи добре знають одна одну і такі саміти у них мають регулярний характер. Тобто це – передбачуваний захід, який може й не закінчитися підписанням чогось, але буде чимось на кшталт корисного обміну думками. І останній з найімовірніших форматів саміту перших осіб – щось раптове та гучне, що потребує їхньої особистої участі для того, щоб небезпечна ситуація не перейшла в режим катастрофи. Але в цьому випадку всі чудово знають, що стоїть на порядку денному, і тому ситуація тут найпрозоріша.

Так от, зустріч Трумпа і прутіна влітку 2018 року не підпадає під жодну з цих категорій абсолютно. Власне кажучи, цей захід був настільки безглуздим та підозрілим, що для нього навіть не вдалося вигадати якусь пристойну легенду. Адже можна було головною темою поставити Арктику, а саме – порятунок місцевих пінгвінів та товстолобиків, але навіть такого вигадати не змогли. Крім того, з погляду класичної дипломатії ця сходка була взагалі підозрілою.

Як ми пам’ятаємо, є безліч нюансів, які обізнані люди читають як відкриту книгу, і прутін це чудово знає. Приміром, сторона, що є слабкою або прохачем, завжди чекає сторону, яка є сильною або такою, що диктує. Це прутін демонстрував неодноразово і часто – найбільш ганебним та принизливим для його опонентів чином. Він міг запізнитися на обумовлений час зустрічі хоч на пів години, а хоч і на кілька годин, пославшись на зайнятість.

Це буде прийнятним виправданням тільки для ідіота або людини, дуже далекої від суті питання. Справа в тому, що прутін – відомий лоботряс і нероба. Він ніколи не демонстрував підвищеної працездатності чи взагалі – схильності до системної роботи. Більша частина його дня проходить у різних варіантах відпочинку та розваг. Але справа навіть не в цьому, а в тому, що не тільки у першої особи держави, а навіть у перших осіб великих компаній є власна служба протоколу, яка погоджує розклад подібного заходу з точністю до хвилини або сантиметра.

Простіше кажучи, якби у прутіна справді виникла накладка графіка саміту без якоїсь дуже вагомої причини, полетіли б голови не лише керівництва служби протоколу, а й його апарату. Щось подібне сталося на публічному заході Джорджа Буша-молодшого, коли йому повідомили про терористичну атаку на вежі Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, але у прутіна такого не буває, і тому якщо він спізнюється, то робить це навмисно і бажаючи отримати саме ефект домінування. Таким чином він сигналізує своїм партнерам та опонентам, що він ведучий, а друга сторона – ведений.

І того разу все сталося саме таким чином. Ось як це описують відкриті джерела:

«Хід зустрічі:

• Дональд Трамп прибув до Гельсінкі увечері 15 липня з Шотландії.
• Владімір путін прилетів 16 липня та прибув до Президентського палацу із запізненням.
• Переговори розпочалися близько 13:20 за місцевим часом.
• Обговорювалися питання безпеки, контролю над озброєннями, Сирія, Україна та кібератаки.
• Після переговорів відбулася спільна пресконференція, яка викликала широкий міжнародний резонанс».

Тобто ще в момент, коли Трумп запланував цю зустріч, він уже визначив собі роль прохача, бо навіть прилетів на добу раніше, і це при тому, що прутіну летіти до Гельсінкі – максимум кілька годин, а Трумпу із США – не менше десяти годин. Плюс до того, звичайний формат переговорів передбачає спілкування всього складу делегацій, і тільки потім, якщо в цьому є необхідність, відбувається зустріч тет-а-тет. А тут основною частиною стало особисте спілкування перших осіб, і лише після нього щось незрозуміле обговорювалося в ширшому колі.

(Далі буде)