Тоді виступив ще один оратор, який пояснив, що він може зробити. Він сказав, що може вивести легіон з оточення, бо знає місцевість, властивості боліт і як можна знайти ту єдину стежку серед трясовини, якою пройде весь легіон. Крім того, він запевнив, що зможе правильно провести переговори з дружньою армією, щоб максимально зберегти інтереси легіону. І найголовніше – він поклявся, що докладе всіх зусиль для того, щоб втрати, неминучі в такій операції, звести до самого мінімуму. А потім, коли вже виведе військо з оточення, – віддасть владу тому, хто зможе її прийняти і правильно нею розпорядитися.
Присутні стали схвально хитати головами і тихо обговорювати пропозицію, яка найбільше відповідала ситуації, що склалася. І тоді оратор додав те, на що ніхто не очікував. Він сказав, що всі вже знали про три мішки сестерціїв, які отримав їхній колишній легат за зраду. Він пообіцяв, що не візьме у противника жодного аса і не продасть жодного центуріона, а якщо хтось потрапить у полон, то витягуватиме його всіма можливими способами. Власне кажучи, присутні почули те, що хотіли почути, й дали згоду на те, щоб кандидат очолив операцію з виходу з оточення.
Спочатку було найважче і найстрашніше. Противник повністю притиснув легіон до болота, і хоча той люто огризався, результат битви здавався неминучим. Але новий легат повів свій легіон одному йому відомими стежками, і неминуча загибель відступила. Вона загрузла в болоті так, як і армія, що атакувала.
Через деякий час виявилося, що з іншого боку боліт уже чекають передові загони дружньої армії, а ланцюжком бійців легіону вже пішли нові щити, списи, мечі та шоломи. З новими можливостями легіон став не просто відходити, а й завдавати противнику масу неприємностей і втрат.
Словом, бійці пожвавішали, тому що безвихідь ситуації вже не була такою глухою, як зовсім нещодавно. Вже з’явилася можливість бити противника так, що той не раз падав на коліна і харкав кров’ю і вже став набагато обачнішим, побоюючись вступати в бій без багаторазової чисельної переваги. Один легіонер уже воював за трьох-чотирьох і завдав таких самих втрат, як раніше це робили троє-четверо його колег.
У цей момент, коли страх відступив, підняли голову ті, хто не пройшов відбір у найгрізніший час. І вони накинулися зі своїми звичними звинуваченнями. Перший говорив про те, що марно згаяли можливості приєднатися до багатого на дрова союзника і разом бити решту. Другий, стрясаючи повітря прокльонами, кричав про те, що треба було пірнути в болото і, дочекавшись противника, вискочити з трясовини і порубати його на шмаття. Треті – просто захлинаючись кричать: «Сестерції, сестерції!» Вже й не розібрати, що саме з ними, – взяв чи віддав, що не тим боком болота повів, що трясовина не така вже й грузька і взагалі вони зробили б усе набагато краще. А тим часом легіон став у бойовий порядок, риплячи новими ременями від обладунків та стискаючи новенькі щити і списи. І друзям, і ворогові зрозуміло, що легіон прийшов до тями, повернув упевненість і спокій, і тепер його пізно захоплювати зненацька, бо він може і вже хоче воювати.
І що характерно, всі ці зміни було зроблено руками кожного воїна, але для цього в нього виявився час, поки він йшов шляхом, який вказав новий легат. Згодом, коли битва закінчиться, всі отримають свою оцінку. Кожен посяде своє місце в історії: і той, хто рубався з противником, і той, хто організував правильну оборону, і той, хто вивів усіх із оточення. До речі, отримають оцінку й ті, хто весь цей час намагався завести легіон або під удар ворога, або в непрохідні трясовини. Це буде згодом. Років за десять-двадцять, але буде. Це діти вивчатимуть у школах і розповідатимуть перед класом про тих, хто залишився в історії зі знаком «плюс», і про деяких, хто вже неминуче залишиться зі знаком «мінус». Так буде.
А можливо когось дуже зеленого посадять на кіл?
Как всегда автор на высоте со своми притчами. Также спасибо переводчику. Рассказ не потерял, а даже выиграл!
Це йшов листопад 2017 року… Ну що, пане Константин_Запорожье, заводьте свою пісню про те, що європейці не там сидять, не так свистять, нічого не бачать, вчитися в нас не хочуть.
Пане Olexa, бачу “співець” з мене – так собі🥴, якщо я незрозуміло пояснив НЕ Захід оеремо, А узагальнив особливість людської натури (може її більшості). І насправді не важливо звідки пересічна людина: з Заходу, Сходу чи з Африки.
Просто у контексті моєї відповіді КОНКРЕТНОМУ коментатору, де були згадані саме пересічні жителі Євросоюзу, я висловив свою (підкреслюю, СВОЮ) думку, яка базувалася на прикладах результатів виборів у деяких європейських країн: популісти, крайні праві etc.
***
P.S.
Не дуже часто, але мені декілька разів доводилося тут, на ЛО, у відповідь на деякі кпини чи щось на кшталт несхвалення моєї думки робити примітку: “На МОЮ думку”. Вона може бути хибною чи вірною, за великим рахунком не важливо.
ВАЖЛИВО інше:
1. Я маю СВОЮ думку та деякі події бо міркував про них;
2. Я маю право висловлювати СВОЇ думки у рамках дискусії чи коментаря, якщо вони НЕ суперечать Правилам спільноти, еге ж?
Чи ми вже живемо не в демократичній державі, а беремо приклад з лаптєстану де є “гєнєральная лінія партии”, а інші думки – це “ворожа пропаганда”.
Сила демократії – у тому, що ми маємо право висловлюватись, а при тоталітаризмі – Ні.
…Прошу пробачити мене, що довелося нагадати прописні істини🤷
P.P.S.
В ще одне: прошу мене не записувати до лав “зрадофіл”.
Краще до “реаліст”.
З повагою до Вашої думки, пане Olexa😏
Демократія – річ гарна й добра, але ж тільки тоді, коли має зуби, щоб захищатися! Тому, маючи дуже яскравий приклад самогубства цілого народу (нації, бо є вже своя держава) який вирішив померти. І я не проти демократії, я проти демократії без зубів та в білих пальтах! Тому, іноді, не дуже правильно прикриватися демократією, виправдовуючи свою особисту думку… Теж моя особиста думка…
Пане Pavlo N, цілком і повністю поділяю думку вашу +
А про Демократію я висловлювався у сенсі Свободи слова і думок, а не того, щоб прикриватися нею, аби не робити спротиву тоталітаризму чи бути інфантильним пацифістом, якщо що…
Було б непогано, якби майбутні шкільні уроки не були відірвані від життя.
Бо для того, хто вчиться, театральний символізм не потрібен. Ось як на фото першої частини – без наручів неможливо воювати, хіба що для стрибунця майстра бойових мистецтв, ха-ха. Та і взагалі, спорядження легіонера в бою важило 25-30 кг, і як це видно у художніх фільмах?
Є в мене сумніви стосовно майбутніх підручників…
Пане sk13.
Здається, ви дещо прискіпливі до малюнків ШІ.
І ще одне зауваження: у нашого Автора мова йшла НЕ про Історію (з великої букви), а про такий жанр оповіді як “Притча”.
І мені здається, що саме притча тут дуже добре викладена.
В усякому разі, мені сподобалось.
А в підручниках з історії згоден. Треба писати “Правду, тільки Правду в нічого крім Правди”©
P.S.
Щодо мене особисто, я полюбляю такий жанр, як “Притча”: примушує ширше бачити Світ, робити логічні висновки і узагальнення про природу деяких речей чи людських взаємовідносин.
*Примітка:
річ йшла про мудру Притчу, де треба побачити за викладеним ще один шар і можливість зробити корисні для себе висновки…
Так, робимо своє, а буде що буде.
Ще одне, Пане sk13.
Не хочу виглядати занудним, але подивіться на фото з другої частини: кінець Бронзової ери. Це мабуть, все ж-таки з часів Стародавньої Греції, а може й ще раніше? Виправте мене, якщо я не правий.
А в Притчі використані військові звання часів Римської Республіки чи Римської імперії, яка була десь років 500-600 пізніше? Можу помилятись.
Та алегоричність і водночас користь від Притчі від цього не постраждала. Чому? А тому що людина – однакова. Зоч за 2000 років до н.е, хоч після 2000 років.
“Люди не меняются. Меняются лишь средства передвижения”©
(Я б ще додав: “и средства массовых убийств”).
Якось так, Пане sk13.