Повністю вигадана історія (Частина 1)

Уперше опубліковано: 25.11.2017

Авторка перекладу: Світлана

Війна таки почалася, але це сталося не так, як передбачалося. Не там і не тоді. Окремий і незалежний легіон довго стояв між двома арміями, спочатку чекаючи удару з будь-якого боку, але потім було вирішено, що жодна з армій не нападе і можна ні про що не турбуватися. Центуріонів час від часу відривали від копання канав та облаштування табору лише для того, щоб ті, сяючи бронею та наконечниками списів, могли урочисто пройтися перед обличчям командира. Кожен такий збір показував зменшення центуріонів та їхньої амуніції. Хтось уже йшов без мечів і списів, хтось – без щитів, але з тим самим бравим і хвацьким виглядом.

Так усе тривало настільки довго, що багато хто приймав це браве крокування за ратний подвиг, а тому з радістю отримував чергові звання, нагороди та інші регалії. Лише іноді лунали заклики про необхідність приєднатися до однієї з великих армій, які так само стоять поруч, але заклики були млявими і ніхто до ладу не міг сказати, куди треба приєднуватися. Словом, так і стояли доти, доки не поповзли чутки про те, що легат уночі їздив до табору однієї з армій і явно про щось там домовився. Дехто навіть чув металевий дзвін у його пухких дорожніх сумках.

Уранці було оголошено про термінову нараду у штабі легіону. Там легат оголосив, що він домовився з командуванням сусідньої армії про підпорядкування легіону її командирові. Назвав він і резони. Головний із них – можливість роботи на заготівлі дров, із продажу яких живе вся армія, та ще й вистачає на «погуляти-повеселитися». А тим, хто хоче продовжувати службу у війську, було обіцяно це робити вже під іншими прапорами, але з більшою платнею.

Начальник штабу діловито розгорнув карту і почав пояснювати командирам центурій, куди треба вести особовий склад, де залишати стару зброю та обмундирування, а також де отримувати нову. Більшість офіцерів почала пакувати свої речі, готуючись до переїзду на нове місце, але центуріони пояснили простим легіонерам, що легат їх продав і тепер поведе їх здаватися. За ніч ця звістка облетіла все розташування легіону, і бійці кинулися до штабного намету, щоб потримати за горло командира, трибунів та інших замполітів. Але ті, бачачи таку справу, встигли змитися.

Ось у цей момент війна і почалася. Вдарила та армія, якій легат намагався продати легіон. Це при тому, що весь штаб успішно дезертирував до противника і забрав усі дані про те, що має легіон. Поки всі приходили до тями, а авангард прийняв перші бої, противник почав обходити з флангів і притискати легіон до лісу з болотами. Загалом картина виявилася безрадісною. З трьох боків була смерть у бою, бо на допомогу чекати не було звідки, а противника завжди було більше, а з четвертого боку – смерть у болоті.

У перерві між боями легіонери вирішили, що потрібен новий легат або просто командир, який візьме дві ключові функції – керівництво військами та виведення війська з оточення. Зволікати з будь-яким із цих двох питань було не можна і смертельно небезпечно.

Тут одразу виявилося кілька кандидатів, які мали різні плани виходу із ситуації. Один заявив, що легат-утікач мав рацію, треба здаватися і просити, щоб умови надання окремої лісосіки залишилися в силі. Так, доведеться принизитися, попросити, поцілувати чобіт, але якщо вже такі обставини, то подітися нікуди. А мати можливість торгувати дровами – сильна штука, заради якої можна раз і принизитися, мовляв – не вперше. Закінчивши свою промову, кандидат отримав чийсь смачний пендель та обіцянку повернутися до питань приниження після наради.

Другим виступив його затятий опонент і заявив, що треба впертися в землю і рубатися до останнього. Загалом він запропонував усім померти в бою, красиво та епічно. За його твердженням, це стане гарним подвигом, про який складатимуть легенди. Оратора теж послали кудись подалі, а хтось навіть запропонував йому піти і вбитися об стіну.

Зрештою, розмова пішла не про те, кому очолювати справу, а що, власне, робити. І тоді прозвучала пропозиція про необхідність пробиватися в бік іншої армії, бо тепер у нас один противник. Через те що цю ідею підтримала більшість присутніх, питання вже постало не про те, щоб очолити легіон взагалі, а про те, як його з боєм вивести з оточення на з’єднання з дружньою армією.

(Далі буде)