Серпень 1939 (Частина 1)

Уперше опубліковано: 17.08.2017

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

Цей текст було написано за два тижні до 1 вересня, і основна його ідея полягала в тому, щоб показати, хто саме став двигуном війни, хто докладав зусиль для того, щоб вона вдарила. Напевно, багато колег старшого піонерського віку пам’ятають сумну та пронизливу пісню під назвою «Хотят ли русские войны?». Так от, саме тієї війни, якій присвячено пісню, росіяни не просто хотіли, а докладали максимум зусиль для того, щоб подолати перешкоду з країн, які уникали її до останнього моменту, часто – ганебними та ризикованими засобами. Росіяни хотіли тієї війни, як і тих війн, які були раніше, і тієї, що йде зараз. Ну, а всім, хто наважиться читати цей текст, просто нагадаю, що написано його у другій половині 2017 року, і події викладаються саме з цієї часової точки.

***

За кілька днів настануть чергові роковини подій, які послужили спусковим гачком для Другої світової війни. Ця війна суттєво відрізнялася від Першої світової. Тоді майже всі її основні учасники так чи інакше прагнули її і мали свої резони від її початку. Причому кожен вважав, що в результаті отримає якусь нову частину пирога в плані колоній та інших територіальних надбань. Грубо кажучи, всім хотілося повоювати, і для цього потрібен був лише привід. Якби Гаврило Принцип не застрелив ерцгерцога Фердинанда, знайшлася б інша причина для початку війни.

У цьому випадку таку готовність активно демонстрували Німеччина та совок. Ні Франція, ні Велика Британія не прагнули війни, бо вони отримали все, що хотіли, ще під час першої війни. Друга війна насувалася під прапором реваншу. Обидва призвідники залишилися не задоволеними першою війною і потрапили в розряд ізгоїв. Тому вони хотіли отримати все. Зрозуміло, що лише через два десятки років після закінчення нечуваної за кількістю втрат війни мало в кого в голові вкладалося бажання повоювати ще раз і з набагато більшим розмахом. Проте все йшло саме до цього.

Німеччина хотіла отримати сатисфакцію за принизливий Версальський мир, який занурив країну в злидні та голод, та обов’язково поквитатися з переможцями за грабіжницькі контрибуції, звалені на плечі Німеччини. Але в Берліні виявилося достатньо розсудливих людей для того, щоб розуміти прості істини. Новонадбані території вимагали часу для їх якісної інтеграції в Рейх, а тому там цілком були готові поділитися з союзниками територіями нових колоній.

У совку все було набагато простіше. Ідеологія комунізму трималася на постулаті про несумісність одночасного існування капіталістичної та комуністичної систем, а знищення протилежної системи повинно було відбутися у вигляді світової революції. Про це писали всі класики та ідеологи комунізму, але на це мало хто звертав увагу, а дарма. Можливо, теоретики практичного здійснення комунізму, такі як Ленін, Свердлов, Троцький та інші, не давали конкретного рецепта проведення цієї світової революції.

Це і зрозуміло, бо вони вважали, що антагонізм пролетаріату й буржуазії неминуче веде до революції. Через те що вона (буржуазія) існує повсюдно та володіє капіталом і засобами виробництва, то пролетаріат обов’язково підніметься на революцію в рамках класової боротьби. Напевно, багато хто вважав це нездійсненним маренням, але приклад більшовицької росії говорив про те, що з цими теоріями все не так просто.

Але Захід проґавив важливий момент, за що й заплатив високу ціну. Всі ці теоретики, про яких ми писали вище, не мали закінчення своїх досліджень світової революції. Але його намацав Сталін і особливо цього не приховував. Він заявив, що вдала революція в росії відбулася в результаті світової війни, і в цей момент спалахнуло кілька революційних вогнищ на території німецької та Австро-Угорської імперій. Інша річ, що там ці заходи не мали успіху.

Так от, Сталін уперше висунув ідею про те, що, крім класової боротьби, для початку світової революції потрібна ще й велика війна. Як ми пам’ятаємо, всі попередні війни мали економічне підґрунтя, і якщо виходити з класичних понять про передумови війни, то до кінця 30-х років минулого століття таких не було. Це означає, що для великої війни потрібні були інші пружини. І їх було створено. У Німеччині теоретиком великої очисної війни був такий собі Розенберг, а в совку – ще гірше. На місці теоретика опинився кадровий військовий, який служив в одному з відділів генштабу царської армії і згодом став начальником генштабу червоної армії. У своїй книзі «Мозок армії», ще у 20-х роках минулого століття, Шапошников виклав механізм початку нової війни та її парадигму.

Тобто до літа 1939 року сформувалися дві сили, які шукали приводу для початку нової загарбницької війни, генерованої не економікою, а ідеологією.

(Далі буде)