Із майбутніх основних учасників Другої світової війни ні Англія, ні Франція, ні тим більше – Штати не готувалися до майбутньої війни, і максимум, на що вони розраховували, – на бійку між Гітлером і Сталіним, яких записали до розряду маргіналів. З цієї причини делегації союзників вели постійні консультації та переговори і з Німеччиною, і з совком про те, щоб урівноважити агресивні амбіції одного тим самим – іншого диктатора.
Як видно з відкритих джерел, совок активніше вів переговори саме із західною коаліцією в особі міністра закордонних справ Франції Барту. Є думка, що у Луї Барту з тодішнім наркомом закордонних справ, євреєм за національністю Максимом Литвиновим, склалися приятельські та досить відкриті стосунки. Не дивно, що в цей період совкові делегації в Лізі Націй, які очолював Литвинов, вели мову про мир та роззброєння. У цей час промисловість уже працювала в режимі воєнного часу, і було зрозуміло, що незабаром офіційний курс совка зміниться.
Власне, першу і дуже суттєву подачу совка Німеччині було здійснено наприкінці квітня 1939 року, коли Литвинова звинуватили в нерозумінні лінії партії та уряду і зняли з посади наркома закордонних справ. Досі не зрозуміло, як колишній нарком не пішов у розхід, але вже як є. В Берліні з ентузіазмом поставилися до відставки Литвинова, бо вести переговори з євреєм там принципово відмовлялися, і тому там зрозуміли цей натяк як відчинені двері для переговорів.
Між іншим, сам Гітлер наголошував на тому, що він ніколи не вірив у реальність якихось серйозних угод між совком та англо-французькою коаліцією. Там чудово розуміли сутність московського режиму, його кровожерливий експансіонізм та повний ідеологічний антагонізм із Заходом. Фюрер особисто високо оцінив рокіровку Литвинова на Молотова, після чого розпочалася активна гра на зближення позицій та домовленості про сфери впливу в Європі.
До середини літа йшли активні неофіційні контакти щодо усунення розбіжностей, які стосувалися саме територіального поділу Європи. Є думка, що Гітлер дуже довго чинив опір у питанні Фінляндії, яку Сталін неодмінно бачив у сфері свого впливу. Загалом консультації були напруженими, і покроково знімалися менш актуальні питання, а до кінця липня Гітлер дав згоду на Фінляндію. Це було зумовлено наполегливою відмовою Польщі йти на територіальні поступки Німеччині, що перевело ситуацію в площину планування та підготовки бойової операції. Знаючи, що Сталін сам має територіальні претензії до Польщі, про які було вказано на консультаціях, Гітлер вирішив здати Фінляндію в обмін на нейтралітет совка під час польської кампанії. Ця згода миттєво пішла в москву, і там розпочалася підготовка до укладення великого договору про ненапад.
Уже 19 серпня було підписано ту саму економічну угоду, за якою совок два роки посилено закачував до Німеччини стратегічну сировину, що допомогла промисловості вивести Вермахт на небачені за потужністю кондиції. Але в цій угоді було важливе застереження, що посилається на політичну угоду, яку ще не підписано, але вона посилено готується. Застереження було про те, що економічна угода набирає чинності лише після підписання великого політичного договору. Тобто поки формально не поділили Європу, про жодні постачання металів, продовольства та іншого – не може бути й мови.
А в цей час іще тривають переговори з англо-французькою делегацією. 21 серпня відбулося чергове засідання, на якому совок представляв Клим Ворошилов. У цей час Сталін отримав особисте послання Гітлера про повне узгодження тексту великого договору, і саме в цей момент ад’ютант Ворошилова подав йому записку від керівника канцелярії Сталіна – Поскрьобишева – зі знаменитим текстом: «Климе, Коба сказав, щоб ти згортав шарманку». На цьому переговори було закінчено, а наступного дня стало відомо про терміновий візит до москви міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа. А наступного дня під договором про ненапад красувалися підписи Молотова та Ріббентропа, а за тиждень почалася війна, двері якої відчинила москва. А далі починаються речі, які прямо перегукуються з днем сьогоднішнім.
(Далі буде)