ПРАПОРИ
Це тільки здається, що тримати прапор легко, але візьми та спробуй, тоді зможеш говорити про це предметно. Наведені вище вправи дають швидке та персональне уявлення про цей простий процес. Якщо ж ідеться не про фізичний, а про духовний чи розумовий процес, то цей захід виявляється ще важчим і навіть деформує свідомість.
Адже прапор можна відпустити, а вимкнути думки – навряд. В результаті можна або з глузду з’їхати, або піти спочатку в невеликі компроміси, а потім, набираючи швидкість, – у дедалі більші, і ось коли виникне бажання знову потриматися за прапор, його вже видно не буде.
Але є ще один варіант, який є природним захистом для збереження свого внутрішнього світу, – змінити оточення. Саме це і трапляється, коли за тих чи інших обставин із окремо взятої країни починають виїжджати розумні та в принципі успішні люди, і ось чому ми так вважаємо.
Мені довелося поспілкуватися з багатьма нашими, які виїхали за кордон на ПМП. У цьому випадку ми чітко розділяємо «заробітчан» і людей, які виїхали з інших причин. Ця грань добре простежується на прикладі одного такого знайомого, на долі якого і програється ця містерія.
Він здобув хорошу освіту в тому сенсі, що справді навчався і його диплом став не «корочкою», а свідченням того, що він справді опанував певний обсяг знань і навичок, які дозволяють йому досить легко реалізуватися у професійному плані.
Специфіка його діяльності дала змогу уникнути безлічі неприємностей, які відомі різним торговельним чи виробничим підприємствам і ФОПам. Простіше кажучи, він цілком міг працювати на аутсорсингу, отримувати за свою працю пристойні гроші і при цьому – не покидати території України. Тим більше що, отримуючи винагороду у твердій валюті, він мало цікавився курсом гривні, а продукти, комуналка, житло та інше в Україні набагато дешевші, ніж у Німеччині, Великій Британії чи США.
Така незалежність дала йому свободу власних суджень і сформувала цілком прозахідні погляди на поточну ситуацію в Україні й на її перспективи. Словом, це людина, яка є опорою будь-якого адекватного і здорового суспільства, і такі персони будуть бажаними громадянами будь-якої нормальної країни. І ось він виїхав (ще задовго до виборів).
Саме такі люди зробили свій внесок у розвиток США, Канади, Австралії, а тепер – і європейських країн. Вони тверезо оцінюють свої можливості й той баланс інтересів, який виникає у розсудливої людини та держави. Тому він не принесе проблем країні перебування, а від нього буде безумовна користь у тому чи іншому обсязі.
З огляду на все це, мимоволі виникає запитання про те, чому ж він поїхав у такий складний для України час? І це при тому, що він – самодостатня постать, і якось зіпсувати йому життя навіть в Україні і навіть за найнесприятливіших умов досить складно.
Зрозуміло, що такі запитання ставити в лоб не комільфо, і з цієї причини спілкування (на цю тему) довелося вести акуратно, щоб не сполохати і не образити співрозмовника. Мені було важливо зрозуміти основний мотив, який штовхає саме таких людей з України, і щоб відповідь на це запитання не була штампом про те, що у Штатах більше соціальних гарантій, можливостей заробити і всього іншого.
Словом, дослідження було проведено шляхом неквапливого і тривалого спілкування з кількома людьми, що дало змогу зробити певне узагальнення та вивести основну причину від’їзду. Ми в курсі, що наш ресурс читають багато колишніх наших, і в коментарях вони можуть погодитися з нашим висновком або ні, а, можливо – щось до нього додати.
Так от, вони втомилися тримати прапор. Просто втомилися. Вони тримали його для того, щоб на нього збиралася розсудлива публіка, а та, яку не можна назвати такою, – поступово трансформувала свій світогляд і підходила до цього прапора другою чи третьою хвилею. Але в результаті виявилося, що начебто розсудлива публіка навіть не помітила цього прапора і зусиль, які витрачає подібна людина для того, щоб його тримати. Публіка вирішила влаштувати розбірки навіть між собою і розбитися на дедалі дрібніші групи, які збираються вже навіть не на прапор, а на квиток на концерт – чи то на квартал, чи Вакарчука. Решта ж публіки б’ється в екстазі, дуріючи від радості, з якою можна демонструвати свою тупість.
Вони поїхали тому, що самі побачили, що опустили руки, і в них більше немає сил для того, щоб знову і знову дивитися на акт циклічного суїциду (за Лесем Подерв’янським), у який втягується ця публіка, не помічаючи прапорів, які вказують на дорогу до нормального, гідного устрою суспільства та до цивілізації.
Вони вичерпали свої сили й пішли. Так, прапор не впаде. Його підхоплять нові й, можливо – сильніші руки, але тих, хто вже поїхав, уже не варто чекати за будь-яких розкладів. Вони втомилися, вони самі це зафіксували, і вони не повернуться. Вибори того, що найближчим часом буде президентом, тільки підкреслили те, що більшість населення полінувалася навіть підняти очі, не кажучи вже про те, щоб побачити прапор або рушити до нього.
Тож услід тим, хто поїхав, не варто кидати каміння. Вони трималися, як могли, і, напевно, вичерпали себе до дна, так і не дочекавшись рук, які візьмуться за древко прапора поруч.