Подальші події повні символізму, який зараз набув цілком реального сенсу, проте чомусь не доходить не лише до простих обивателів, биндюжників та фраєрів, а й до еліти політичних захмарних висот. Після закінчення Другої світової війни гітлерівська Німеччина наводиться як зразок віроломності, але зараз складається враження, що такий образ Німеччини було створено тільки для того, щоб приховати криваву пику набагато огиднішого хижака, який волею доль опинився в лавах антигітлерівської коаліції.
Справді, перед анексією Чехословаччини чи війни в Польщі Німеччина висувала цілком конкретні претензії, натякаючи на те, що далі буде вжито жорсткіших заходів. Уся різниця була в тому, що уряд Чехословаччини не дав своїм військовим права зі зброєю в руках відстоювати свою незалежність і хоча б не покрити себе ганьбою, а поляки рубалися відчайдушно, хоч і безглуздо, і здобули визнання як найперша країна, яка вчинила серйозний опір Вермахту.
А ось із совками польський епізод виглядає набагато підліше. Насправді зараз немає докладних описів того, про що велися переговори англо-французької та совкової делегацій. У кращому разі йдеться про єдиний фронт після гітлерівської експансії. Насправді йшлося про те, щоб затиснути Німеччину в лещата і змусити її повернутися до адекватного стану. Як це не смішно, але совок вів ці переговори всерйоз. Наскільки з нього б вийшов другий фронт для Німеччини – питання інше, але спочатку треба було перекинути війська РСЧА до кордонів Німеччини.
Цей логічний крок совок і західні партнери з переговорів розуміли зовсім по-різному. Англійці та французи з усіх сил тиснули на Варшаву, щоб та дала згоду на створення коридорів по своїй території до кордону з Німеччиною та виділення територій для місць зосередження РСЧА. Польща категорично на це не погоджувалась, а її міністр закордонних справ Юзеф Бек справедливо зазначив, що червона армія, зайшовши на територію Польщі, вже ніколи звідти не вийде. Він мав право так міркувати, бо історія вказувала саме на такий варіант подій. Насправді успіх у цих переговорах дозволив би Сталіну зробити з Польщею те саме, що Гітлер зробив з Чехословаччиною. Але поляки залишилися непохитними, і, бачачи це, Сталін схилився до варіанта Б – увійти в Польщу разом із Гітлером.
А тепер – повільно та по порядку. 21 серпня 1939 року совок веде офіційні переговори з Англією та Францією про те, щоб єдиним фронтом виступити проти Гітлера і тим самим захистити Європу, зокрема Польщу. Через два дні совок підписує договір із Німеччиною, проти якої він уже не бажає бути другим фронтом, про поділ тієї самої Польщі, яку два дні тому він хотів захищати, а менше ніж за місяць, 17 вересня, відтяв третину Польщі на свою користь.
Цей часовий проміжок повинні враховувати всі, від Меркель до Трампа, і розуміти, з нащадками якої сволоти вони мають справу, а потім ще і ще раз перечитувати цитату Отто фон Бісмарка про більшу цінність паперу, на якому написано договір з росією, ніж цінність самого тексту договору. Росія – країна не лише першого космонавта Юрія Гагаріна, а й батьківщина найбільших фахівців із перевзування в повітрі.
Ця аналогія зараз програється у Сирії, яка надала бази та коридори для російських військ начебто для боротьби з ІДІЛ, а тепер Сирії вже немає, і схоже на те, що ніколи не буде. Коли там закінчиться війна і шматки її території відійдуть різним країнам, історики чітко вкажуть на те, що до входу туди російських військ Сирія ще мала можливість, а після – вже ні. Тобто росія зараз вбиває Сирію, як колись – Польщу, і цей момент мало кого хвилює. Захід забув свій же досвід ведення переговорів з москвою в серпні 1939 року і зараз намагається гратися з диктатором, намагаючись включити його до якихось миротворчих чи антитерористичних схем. Агресора й терориста не можна в них включати за визначенням.
І ще дві аналогії, які продемонстрували совок та Німеччина у проміжку серпня 1939 – травня 1941 років, які зараз виглядають загрозливо схожими.
(Далі буде)