Перша аналогія пов’язана з тим, як совок став реалізовувати договір із Німеччиною. Загалом маневр із Польщею виявився вдалим, і основну частину боїв вів таки Вермахт, за що й отримав тавро агресора, видворення з Ліги Націй і, зрештою, війну, оголошену Англією та Францією. Із вересня 1939 року і до моменту вторгнення Вермахту у Францію цю війну називали «Дивна війна». Це виявилося прямою протилежністю того, що ми зараз маємо на Донбасі: війну оголошено, а військових дій немає.
Але тут цікавіше те, як діяв совок. Він одразу висунув вимоги своїм сусідам про введення на їхню територію частин РСЧА, начебто для забезпечення їхнього захисту. Ці «листи щастя» отримали Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія. Однак тут фокус у тому, що відповідно до расової теорії Розенберга, корінне населення цих країн належало до нордичної раси, а тому воювати з ними не мало сенсу. Ба більше, відомо, що Фінляндія мала досить дружні стосунки з Німеччиною, і хоча не була її союзницею, але жодних проблем Рейху не створювала. Подальші події показали, що Німеччина, навіть перекинувши невеликий контингент своїх військ до Фінляндії, зовсім не думала про окупацію. Місцеві жителі країн Балтії, які пережили окупацію німецькими військами, стверджували, що зустрічали солдатів Вермахту як визволителів, і ті поводилися як такі. Місцеве населення не зазнавало жодних утисків і почувалося цілком комфортно.
Тобто ні від кого їх захищати совку не треба було. Це була стандартна тактика повзучої окупації. У Фінляндії цей номер не пройшов, і ми ще повернемося до питання про те, як маленькому народу, що має широкий спектр політичних течій, у тому числі й занадто лівих, вдалося згуртуватися перед обличчям агресора в єдиний фронт. Йому вдалося уникнути значної кількості ренегатів та колаборантів, а тому совок став формувати маріонетковий уряд Фінляндії зі своїх власних кадрів. Фіни вперлися і змогли вистояти, а у країнах Балтії пройшов номер кремля, і вони спочатку впустили невеликий контингент РСЧА, потім він дуже швидко зріс у рази, і відбулася фактична окупація. Трохи згодом її закріпили формально, і совок здійснив свою першу велику анексію.
Не дивно, що сьогодні ми спостерігаємо напівфазу агресії рф у Грузії та Молдові. Особливо це добре видно у Вірменії, яка давно перетворилася на класичну колонію імперії, а зараз усі спостерігають за розгортанням цього механізму в Білорусі. Крім того, ми бачимо, як «допомога законному уряду Сирії» фактично перейшла у звичну фазу окупації. Росія ухвалює законодавчі акти, які закріплюють перебування російських військ у Сирії «на постійній основі». А ще зовсім нещодавно знову йшлося про реанімацію російських баз на Кубі та у В’єтнамі. Тут не варто проводити аналогій з військовими базами НАТО чи США хоча б тому, що жодна з країн Альянсу не приростила своєї території ні на метр, включаючи ті країни, де розташовано їхні військові бази. Це тому, що основне призначення таких баз відрізняється на фундаментальному рівні.
Тепер ми точно знаємо, що це стандартна процедура совка-росії. Військова база на своїй території – перший крок до окупації. Не має значення, як і чому база опинилася на твоїй території – її потрібно виганяти, прибирати чи знищувати будь-якими підручними способами. Ті, хто виступає за її збереження або голосує за правові акти, які це допускають, – зрадники. Цей урок треба засвоїти раз і назавжди: російська військова база – це відкладена окупація.
(Далі буде)