Автор: anti-colorados
Тут важливе те, що все це розповідають журналісти, які загалом зобов’язані докопатися до суті проблеми і викладати своє бачення, виходячи з цього. Зрозуміло, що на чільне місце вони ставитимуть інтереси своєї країни, і те, що Додік натурально спустив в унітаз інтереси всіх союзників США, їх непокоїть навіть не в другу, а, напевно, – в останню чергу, і тому наші оцінки дій Тромба практично протилежні оцінкам цих оглядачів. Але в такому разі виникає запитання про те, що якщо існує альтернативна і не менш обґрунтована думка щодо ролі Додіка в цьому сюжеті, то цілком можливо, що й бородаті мають своє бачення цих дій та загальної динаміки подій.
Простіше кажучи, в такому разі вкрай небезпечно приписувати противнику власні і, скажімо так, не цілком обґрунтовані уявлення про цей вузол проблем, а раз так, то багаторазово повторене хибне судження стає чимось самим собою зрозумілим, і в якийсь момент може статися прозріння, але вже з непомірним прайсом. А ми пропонуємо подивитися на цю проблему з точки зору її витоків. Щоправда, тут ми навмисно не будемо занурюватися в ту низку воєн, які вів Ізраїль, і в те, якими були причини цих воєн, а просто виділимо іранський вузол в окремий сюжет і постараємося глянути на нього немовби збоку чи навіть з кількох сторін.
Отже, чому Ізраїль взагалі так збудився на іранську тему? Зрозуміло, коли йдеться про суміжні держави, спільний кордон яких не раз ставав лінією фронту, але Іран розташовано за 1000+ кілометрів від кордонів Ізраїлю, і тому та мотивація, яка завжди була зрозумілою щодо Сирії, Єгипту, Йорданії чи Лівану, щодо Ірану просто не працює. І тут виникає причина, яка і стала детонатором нинішнього конфлікту, а саме – заяви Ірану про те, що він поставив за мету знищити державу Ізраїль. Але до певного часу ця риторика була якщо не пустою, то не була безпосередньою загрозою, на яку варто реагувати військовим чином. Так, Іран діяв через своїх проксі в особі терористичних організацій, але це не може вважатися безпосередньою загрозою.
Ситуація змінилася в той момент, коли Іран продемонстрував прогрес щодо збройової ядерної програми, з одного боку, і ракетної програми, заточеної на створення засобів доставки ЯЗ, – з іншого. Поєднання цих двох чинників і стало безпосередньою загрозою. Є три основні елементи цієї загрози – рішучість створити ядерні боєголовки, побудувати ракети, здатні закинути ЯЗ до Ізраїлю, і головне – рішучість застосувати цю зброю, щойно вона з’явиться в розпорядженні бородатих. Погодьмося, ця загроза набагато очевидніша, ніж те, що демонструє КНДР.
Усе це разом цілком обґрунтовано формує у ізраїльтян погляд такого плану: всі, хто готовий допомагати в ліквідації цієї загрози, – друзі, яким можна пробачити те, що вони своєрідні, а інколи – своєрідні на всю голову. І ось у цій формулі з’являється змінна під назвою Додік, про якого там, напевно, міркують у стилі фрази, яка приписується 32-му президенту США Франкліну Делано Рузвельту (на адресу нікарагуанського диктатора Анастасіо Сомоси-старшого): «Так, він – сучий син, але він – наш сучий син».
Тобто попри те, що Додік виконує на інших напрямках і з іншими союзниками, тут він поводиться рішуче і послідовно. Це приймається за константу, і звідси робляться висновки не тільки від себе, а й за іранців, і ось тут виникає та сама проблема з оцінкою, яка виникла у багатьох наших в уже далекому 2019 році. А якщо константу перетворити на змінну та уважно її дослідити, то висновки виходять зовсім не схожі на ті, які просто зараз роблять ізраїльські оглядачі.
(Далі буде)