Мене тривожить, що гору в російській зовнішній політиці та російській політичній філософії знову бере ірраціоналізм. Солженіцин давно закликав росіян розпрощатися з імперією і зосередитися на самих собі. Він говорив про необхідність «опанувати дух самообмеження», вважав, що росіянам слід вирішувати власні економічні, соціальні та інтелектуальні проблеми. Не звертаючи жодної уваги на заклик свого великого співвітчизника, російські політики раптом знову відкрито заговорили про якусь «особливу роль» своєї держави, про «миротворчу» місію, яку нова росія покликана виконувати на просторі колишнього СРСР. Один із найближчих радників президента Єльцина Сергій Караганов нещодавно висловив цю думку в начебто скромній і ненав’язливій формі, хоча насправді це досить жорстка річ: Караганов сказав, що росія має бути «primus inter pares», першою серед рівних, на всьому просторі колишньої радянської імперії. Пригадується знаменита фраза Орвелла, сказана про радянський варіант комунізму: «Всі рівні, але деякі рівніші за інших».
Чому нова, посткомуністична росія, що на словах порвала з ганебною спадщиною СРСР, наполегливо відмовляється визнати, що балтійські країни – Естонію, Латвію та Литву – було окуповано і приєднано до СРСР проти їхньої волі і з порушенням міжнародного законодавства спочатку у 1940 році, а потім ще раз, у 1944-му, після цього саме існування цих націй було поставлено під загрозу десятиліттями совєтизації та русифікації? Навіть сьогодні заступник міністра закордонних справ росії Сергій Крилов офіційно заявляє у відповіді балтійським країнам, що 1940 року Естонія, Латвія та Литва «добровільно» приєдналися до Радянського Союзу. Ще трохи – і він скаже, що десятки тисяч естонців, включаючи мене особисто та всю мою сім’ю, «добровільно» дозволили радянській владі депортувати себе до Сибіру.
Пані та панове, як можна спокійно все це слухати? Зрозуміло, що це більш-менш знайомий суто російський ірраціоналізм, який завжди перетворював російську політику на щось абсолютно непередбачуване. Але є ще одна тривожна тенденція, яку західні демократії видають заради власної зручності за прояв Realpolitik. Я говорю про стратегію, яку слід назвати «умиротворенням агресора». Прийнявши такий підхід, ви, самі того не бажаючи, стаєте спільником імперських сил у росії, де й донині вірять, що найважчі внутрішні проблеми можна розв’язати погрозами сусідам і загарбанням нових територій. <…>
Суспільно-економічні процеси, що відбуваються в росії (адже вона навіть сьогодні більше схожа на суперконтинент, ніж на звичайну державу), неможливо контролювати ззовні, як би цього не хотілося. <…>
Якщо ви справді хочете допомогти росії та її народу, то потрібно зрозуміло пояснити нинішньому російському керівництву, що ще одного імперського загарбання ніхто не стерпить. Ті ж, хто цього не зробить, допомагатимуть ворогам демократії в росії та інших посткомуністичних країнах.
Як я вже казав, пані та панове: Естонія розташована дуже близько до Німеччини та Гамбурга. Захід і передусім Німеччина стоять перед доленосним вибором. Або терпіти неоімперську політику великої східної держави, підтримувати її фінансово і навіть отримувати з цього якусь короткочасну вигоду – і це, дорогі мої слухачі, буде вкрай недалекоглядною політикою. Або допомогти ідеям демократії, свободи, відповідальності та миру взяти гору на всьому гігантському просторі від Балтійського моря до Тихого океану; якщо хочеться досягти саме цього, то демократичному Заходу слід докласти рішучих зусиль, щоб забезпечити стабільність і безпеку малих та середніх держав, розташованих на схід від німецького кордону. Я маю на увазі всю територію Центральної Європи, яка, в моєму уявленні, простягається від естонської Нарви на Балтиці до самого Адріатичного моря. Сюди ж належить і Україна.
Якщо нам вдасться інтегрувати цю зону в демократичний світ, приклад цих країн позитивно позначиться й на росії. Ми хочемо – краще навіть сказати, нам доводиться – надійно закріпитись на Заході. <…>
Якщо кинути всі ці держави, включаючи Естонію, на поталу долі і на милість москви, у якої можуть будь-якої миті заново прокинутися імперські апетити, ціна, яку доведеться за це заплатити, буде непідйомною, навіть якщо платитиме вся Європа. <…>
Ми наполегливо намагаємося зрозуміти вашу ситуацію. Прошу: будь ласка, спробуйте зрозуміти нас. Естонія повинна залишатися вільною та демократичною. Це в інтересах усієї Європи, отже, і в інтересах Німеччини, в інтересах Гамбурга».
Тоді ця промова справила сильний вплив на західних партнерів, і почався реальний рух країн Балтії до НАТО. Але то була вулиця з двостороннім рухом. Країни Балтії стукали у двері, і їм відчинили, а ми навіть не стукали.
А сама містерія закінчилася тим, що публіка спостерігала за безпрецедентним вчинком. Хтось невідомий, маленького зросту, підвівся з-за столу і, гучно цокаючи підборами, задріботів на вихід. Ним був путін в.в.
Тому будь-яку маячню, що зараз ллється з москви, слід розглядати саме через призму Гамбурзької трапези. Будемо сподіватися, що саме в Гамбурзі коло замкнулося і тепер буде розіграно іншу містерію під умовною назвою «Загибель останньої імперії».
> Країни Балтії стукали у двері, і їм відчинили, а ми навіть не стукали.
Просто наведу вчорашню цитату (підкресливши в ній дещо):
https://suspilne.media/1126719-es-gotovij-vidkriti-persij-peregovornij-klaster-z-ukrainou-evrokomisarka-kos/
> Єврокомісарка також додала, що боротьба з корупцією — це ключова реформа, над якою має працювати Україна.
> “Важливо, щоб у вас була стабільна економіка та законодавство, яке приваблюватиме інвестиції, зокрема з-за кордону. Це надзвичайно важливо для відбудови країни. Якщо у вас не буде сильних і незалежних антикорупційних інституцій, іноземні інвестори не прийдуть, бо вважатимуть свої інвестиції небезпечними. Без таких інституцій багато грошей може бути втрачено”, — сказала Марта Кос.
> Також єврокомісарка наголосила, що для подолання корупції необхідно працювати не лише з законодавством, а й з громадянським суспільством.
“Має працювати” означає “мала би, але не працює”. То зараз ми нарешті стукаємо у двері, чи все ще ні? Все ще ні.
А “для подолання корупції необхідно працювати не лише з законодавством, а й з громадянським суспільством” означає, що проблема не лише з законодавством, а й з громадянами. Проблема в головах громадян. То хто винен, “влада”?
“Проблема в головах громадян…”.
Так, я згоден.
Странам Балтії чи наприклад, Польщі, на щастя не довелося пережити сторіччя примусової асиміляції з “корєнним народом Росії”, як українцям.
Незгодних самосвідомих було фізично винищено. Залишились ті, хто мав пристосуватися, можливо таємно мріючи про вільну незалежну Україну.
Не скидаємо з шальок терезів і багаторічні змішані шлюби з переселенцями з московії.
Яку “ідеологію” своїм нащадкам вони прищеплювали?
Або “не висовуйся, бо біда буде”, або “ми – адін нарот”… 🤷
Цілі ПОКОЛІННЯ були отруєні москальским духом, якому притаманна рабська психологія, пристосуванство до “влади” (і корупція, як засіб вирішувати особисті проблеми і питання).
І ось у 1991 році така більшість населення України отримала Свободу і Незалежність.
Але не мала уявлення, ЩО з нею робити і ЯК нею розпорядитися.
Ось і спритні комуняки перефарбувались та стали “бізнесменами” але не стали науіонально свідомими українцями. Трохи згодом з них виріс прошарок олігархів, що ррибрали до своїх рук майже всі природні ресурси та промислові активи, що були спадком УРСР.
Згодом ці “постсовки” зметикквали, що треба йти до влади, аби зберегти за собою все “нажітоє нєпосільним трудом”.
Самі (або їх маріонетки) створили кишенькові “партії” та кишенькових депутатів.
Ось і сформувалась ТАКА кланово-олігархічна система.
І можновладцям не потрібна була НІ Європа, НІ тим більше НАТО. Від слова зовсім.
Чому?
А тому щоб приєднатися до європейського дому, треба було б впроваджувати і європейські цінності та норми.
Де нема толерування ні схематозам, ні договорнякам, ні корупції.
А це для можновладців означало б КІНЕЦЬ їх митому і безпечному життю.
“На єто оні пойтіть нє могут”.
От і дтвилися у бік Московії, бо там був схожий менталітет. А рашка і була рада тому.
Але проходили роки і нове покоління почало все більше віддалятися від імператива “імперської величі”. Все більше стало турбувати заможне життя та особистий добробут. І молодь, побачивши яке життя у Європі, повернувшись додому з навчання чи заробітків змогли порівнювати життя ТАМ і ТУТ.
І життя в рашці теж.
І порівняння було явно не на користь “немитої”.
Рашка відчувала, що рок від року потроху втрачає Україну. Стала активніше працювати через своїх агентів впливу. І нарощувати військову міць (це був план “Б” на випадок, якщо м’яка сила впливу не спрацює).
На Януковичі план “А” провалився. Прийшла черга плану “Б” 🤷
***
Я не суперечу Автору у тому, що відразу від розпаду СРСР московити і думки не мали відпустити від себе Україну та інші республіки. Рроте у кожної з них був свій бекграунд і свої віковічні відносини. Тому одні легше відірвалися від московитських обіймів, а інші – ні.
Україна нажаль, досі відривається.
Тільки тепер – з кров’ю 🥺
***
Отакі думки про корупцію 🥴
Навіть не сперечатимуся щодо причин поточного стану в головах громадян. Навпаки, можу лише додати, що й попередня польська окупація була не цукор, разом з татарським терором, та й до того була окупація данцями (варягами) з работорговим шляхом «у греки».
Але все це — лише виправдання. Ніхто не зобов’язаний приймати нас до ЄС на підставі того, що в нас є виправдання, чому ми не відповідаємо його засадничим критеріям. Ні, забудьте про такий варіант.
Так, вони в ЄС зацікавлені, щоби ми трасформувалися, й приєдналися до них. (Вони й кацапів би не проти трансформувати, щоби не мати ризиків від життя поруч з агресивними виродками.) І вони намагаються допомогти нам трансформуватися, використовують наявні в них важелі впливу, щоби змусити нас створити відповідні органи, які могли би допомогти цій трансформації, й намагаються наповнити ці органи нами же. Щоправда, їм доводиться шукати вдень зі свічкою. Потроху знаходять, от хоч би й Руслана Магамедрасулова, одного з самосвідомих українців…
А тепер, бачите, наголошують, що самих лише цих органів не достатньо, що треба змінювати щось у головах громадян. Органи, можливо, можуть показати громадянам вектор, але далі вже потрібна робота з їхніми головами. Навряд чи вони настільки наївні, що очікують, що громадяни змінять себе самі. Хтось, хто здатен почути, може, й почує, а може, навіть і зміниться. Але до решти треба це доносити. Можливо, вони оце готують ґрунт для підтримки з їхнього боку якихось наших громадських організацій чи рухів, щоби попередити тих, кого обирають собі українці у своєму поточному стані, щоби вони не тягли свої лапи до цих організацій та рухів, бо можуть отримати по лапах.
Але тим, хто спроможні почути самі, варто би почути самим. І спробувати самим донести це до інших.
Дякую Автору за нагадування про ці пророчі слова.
У ті часи не було України і українців з огляду історії, як науки(Княз’я київські не вважали себе українцями, тоді і поняття такого не було).но то таке…