Спираючись на наведені факти, автор робить цілком логічний висновок: «русские – не славяне»: «славяне к Бабе-Яге и ее «домику мертвых» не имеют никакого отношения». Для подальшого підтвердження цієї тези автор наводить також етнографічні дані про поховання в Карелії: «В глухих районах северной Карелии в конце XIX в. можно было видеть на старых кладбищах небольшие бревенчатые «домики для мертвых», вынесенные на поверхность земли; эти домики представляли собой глухой сруб из нескольких венцов и были снабжены двускатной крышей. К коньку крыши часто был прикреплен резной деревянный столбик, в свою очередь имевший маленькую двускатную крышу. В некоторых случаях это сооружение находилось над могилами двух или нескольких родственников; тогда число столбиков конька указывало на число погребений. Иногда этот столбик ставили рядом со срубом. С течением времени обряд, видимо, несколько упростился. Вместо сруба со столбиком над могилой стали воздвигать только один столбик, сделавшийся символом «домика мертвых». Подобные могильные столбы с двускатными крышами и богатой орнаментацией были широко распространены в Карелии еще в XIX в. Во многих местах под давлением православного духовенства столбы были заменены новой формой надгробных памятников – крестами с двускатными крышами». Як ілюстрацію автор наводить ось такі зображення хрестів:
Висновок автора вартий того, щоб його навести повністю: «Как видим, это традиции не «древних славян», а карелов и прочих финнов. Предки русских – финно угры Московии – хоронили своих покойников в «домиках мертвых», что казалось диким для киевских князей, захвативших Залесье. Болгарские попы, приехавшие с киевскими князьями, боролись с этим обрядом, но все равно русские по сей день ставят погребальные кресты с двускатными крышами. Эта русская традиция четко отражает финское происхождение русского этноса».
Здавалося б, цікава, обґрунтована стаття, в якій факти викладено логічно, і навіть казкова ізбушка на курячих ніжках стає більш зрозумілою. Але коментарі до цього допису не менш пізнавальні, ніж сам допис: «После фразы «русские не славяне», так и завитал дух жженых покрышек. / «Статью писал упоротый свидомый товарищ с хохлостана». / «Свидомостью пахнуло». / «русские не славяне» и «московиты» сразу пахнуло «Незалежностью» и «невыдуманной историей».
Правда ж, показово, що найбільш лайливі та принизливі слова у цих коментаторів пов’язані з незалежністю та свідомістю? Вони глузують із палених покришок, бо ще пам’ятають Майдан (дата статті – 2017 рік). А що ж так зачепило коментаторів? А висновок автора про те, що «русские – не славяне»!
І я вирішила пошукати альтернативні джерела інформації – раптом автор усе вигадав. І от на сайті про «Любимый край Владимирский» у 2015 році (за два роки до цитованого автора) було опубліковано розлогу статтю про дьяковську культуру. Ось початок статті, і знову звернемо увагу на назви етносів та географію: «Дьяковская культура – археологическая культура раннего железного века, существовавшая в VII до н. э. – V вв. на территории Московской, Тверской, Вологодской, Владимирской, Ярославской и Смоленской областей. Название культура получила по Дьякову городищу у села Дьяково (ныне в Москве, в черте музея-заповедника Коломенское). Его раскопки начались в 1864 году Д. Я. Самоквасовым и затем в 1889 году продолжены В. И. Сизовым. Общая характеристика культуры сформулирована в 1903 году А. А. Спицыным. Финно-угорский тип носителей дьяковской культуры не вызывает сомнений. Об этом свидетельствует более древняя, чем славянская, топонимика».
То в чому помилявся автор допису, коли стверджував, що «русские – не славяне»? Ні в чому. Авторам цього сайту не можна дорікнути у «свидомости», бо вони описують історію свого краю, який розташовано навіть не в Карелії чи на інших північних землях, а найближче до сучасної столиці росії.
Мені цікаві ваші життєві спостереження: чи є у нас така традиція? Адже, наприклад, північні області України мають досить болотисті ґрунти, але про такий спосіб поховання на цих територіях– в окремій споруді на палях – мені невідомо (але я не етнограф і не маю системних знань про всі звичаї України). Можливо, такого варіанта і не існувало, тому що померлу людину клали в її особистий «дім», який так і називали – «домовина», і опускали в землю.
Мої висновки (я не наполягаю на них, а просто ділюся). Ізба і хата – різні за побудовою і географією види житла. Ізбушка на курячих ніжках – це не житло для живих, а усипальня для мертвих. Тому перекладати цей об’єкт як «хатинку на курячих ніжках» не зовсім логічно, бо в нашій «хаті» живуть живі люди. І вживання слова «ізба» замість нашого «хата» при перекладі російської «избы» – це, на мою думку, не втягування чужої культури в наш контекст, а захист унікальності своєї культури.
Отака історія на сьогодні.
На поліссі, де я проживаю, в болотистій місцевості, віддавна людей ховали на пісчаних або земляних пагорбах, до сих пір кладовища в селах знаходяться на пагорбах, хоч болота вже висушені.
Дуже цікава розвідка, дякую.
Направду, там, де я зростав, хрести зазвичай без дашків.
Але отака штука, наприклад, характерна для Баварії, принаймні у сільсько-гористій частині https://www.lookphotos.com/de-de/bilder/71055546-Kreuz-am-Weg-zur-Partnachklamm-bei-Garmisch-Partenkirchen-Werdenfelser-Land-Bayern-Deutschland
Тут і розп’яття під дахом, і окремі меморіали з осібними дашками. Може, конвергенція якась?
Дашки і дахи – захист від атмосферної вологи, в т.ч. спалених залишків.
Дякую за цікаве дослідження. Погоджуюся з Вашими пропозиціями не називати їх ізби нашими хатами🌹
Раджу пошукати “Русские народные сказки” записані єтнографами 19 сторіччя. Там зовсім не наша культура,ніяких богатирів,Котигорошков та князів.Там дика суміш людожерства,оборотнів(перевертнів),кикимор,вовків та ведмедів. Величезний шмат історій про те як до якогось московського царя приіздить збирач податі з Орди,а податей нема,цар усе вкрав.І тоді починаються хиторщі,лестощі та афери …
Леніна не спалили…
Ось чому він “Живее всех живьіх”
А не з кікіморами.
Дякую, пізнавально.
Дякую, дуже цікаво й пізнавльно!
> Предки русских – финно угры Московии – хоронили своих покойников в «домиках мертвых», что казалось диким для киевских князей, захвативших Залесье.
Ну, це говорить про те, що київські князі не бачили такого як у Подніпров’ї, так і в себе в Данії, бо данці теж не угро-фіни.
Щиро дякую за Вашу важливу працю, пані Світлано! Що до «ізбушкі на курьих ніжках» – цікаві ще фотографії «амбарів» в Карелії та Архангельскої області. Поцікавитися можна тут: http://arhangelsk.holme.ru/sight/59ef74220ec38004b6b80388/
Ніжки в амбарів схожі на курячи, вікон не має, тільки маленькі двері. З повагою, Віктор
ВІтаю. Дуже цікава аналітика. Цікава саме тим як лапті самі пояснюють свої казки. Але не для лаптів. Казки складались різними користувачами як писемності так і матом. Тож узагальнювати казки трохи не потрібно. Про саме курячі ніжки. Ми вже знаємо на власному досвіді що якщо лапоть каже да, то це означає ні і ще й застрелю. Тож саме історія з курячими ніжками була заснована на знаннях винесених з Імператорський Царськосільського і захоронених разом з носіями після “повстання декабристів, відбулося в Санкт-Петербурзі 14 (26) грудня 1825 року.”. Загалом там, тобто у ліцеї, був хтось хто мав чистити обувку учням, але учні самі приносили йому обувку чисту. Тож саме від такого навчання ефіоп і почув справжні знання. Трохи про словник таких казок. Ліс-хребет. Вода-інформація. Куряча ніжка- позвонок(просто вигляд зверху). На курячих ніжках-на позвонках
навіть тюрки по крові булгари-огузи змогли стати слов’янами, то теоретично і фінно-угри могли б також стати слов’янами. Просто фінно-угри почали ослов’янюватися на півтисячі років пізніше і тому росіяни досі неповноцінні слов’яни 😉
“”Ви” перевернули, бо булгари це слов’яни ну а тюрки вони і на зараз турки. Теоретично ідіот може бути генієм, чи навпаки. Втім під дією препаратів можна і обісрат*сь. Твоя теорія занадто нацистська щоб таке пропустити. Як казали у військах за часів срср – ВІШАЙСЯ!
трохи побіжно до теми. В історичному музеї Анталії (всім раджу при нагоді навідатися) побачите поховання в амфорах з вузьким горлом. В Лікії побачите може й сотні кенотафів (паля (колона чи у формі піраміди, може бути навіть в 5-8 метрів) з саркофагом на вершині). Багато з надписами тогочасним письмом (нагадує рунічне, зразу хапає аналогія – черти і рези), яке О. Македонський пообіцяв викорінити, для чого звелів направити з Греції вчителів. Недавні досліження показали, що у Східній Азії була поширена практика муміфікації копченням, після чого мумії складали з притиснутими колінами до грудей, потім так ховали. Щодо андрофагів. Треба пояснувати, який найпоширеніший спосіб поховання там існував? Знамениті розкопки Уварова мали довести, що їх таки ховали.
Мені здається більш вірогідним походження назви “баба яга” не від фіно-угорських, а від тюркських коренів – “бабай-ага”
скорше за все так і є. Мене, та сусідських дітей лякали бабаєм: “От прийде бабай”. Турецькою бай – чоловік, байяна – жінка. А ба-бай, то якийсь чи старий, чи жахливий чоловік.
А як же українське слово призьба?
«При́спа» — від слова «присипа́ти».