Авторка: Світлана
Шановні читачі, хочу поділитися з вами результатами мого невеличкого дослідження, пов’язаного з перекладом. В одній зі статей шановного Anti-Colorados згадувалася «избушка на курьих ножках». Я тоді трохи уявляла, що це за об’єкт (про це далі), тому не захотіла принижувати нашу хату її згадуванням у такому словосполученні після перекладу і використала слово «ізбушка». І от вирішила перевірити, чи можна «избу» перекладати як «ізбу», чи все-таки вживати «хата».
Моя логіка була такою: «изба» – це вид житла в росії, як у інших народів – сакля, юрта, яранга, вілла, зрештою. Їхня спільна функція – це «дім», тобто будівля, де живуть люди. Але в кожного народу – свій власний дім, то чому їхню «избу» називати нашою «хатою»? І чи є різниця між ними?
Звернімося до Вікіпедій. Російська Вікіпедія в описі хати дає досить чітку географічну орієнтацію: «Ха́та – традиционный дом западных и южных русских, украинцев, белорусов, поляков, с печью, исторически – с четырёхскатной соломенной или камышовой кровлей. Бывает срубной, турлучной или плетнёвой, глинобитной, камышовой, мазанкой, битой, земляной и лимпачной, бревенчатой, из дикого камня. На большей территории юга России и Украины строили хаты-мазанки, которые снаружи и внутри обмазывали глиной и белили». Українська Вікіпедія має статтю «Ізба», де наводиться таке визначення: «Ізба (рос. Изба) – назва зрубного дерев’яного будинку притаманне сільській місцевості території Росії». Таким чином, хата і ізба мають різну географію і відрізняються за способом спорудження (спільними є хіба що зрубні будинки). Отже, для іменування російській «избы» наше слово «хата» практично не підходить, тому цей вид житла, на мою думку, цілком логічно називати «ізба».
Але інтрига була в іншому. Ще раніше я загалом знала, що «ізбушка на курячих ніжках» – це трохи специфічна будівля, і вирішила звернутися до все тієї ж російської Вікіпедії, щоб уточнити своє уявлення про цей неодмінний атрибут російських народних казок. Вікіпедія пояснює цю конструкцію так: «Возникновение образа Избушки на курьих ножках исторически связывается с деревянными срубами, которые в древности на Руси ставились на пеньки с обрубленными корнями, чтоб предохранить дерево от гниения». Але це не пояснювало, чому, на думку Вікіпедії, ця ізбушка є дверима в потойбіччя: «Место перехода из земного мира в потусторонний мир; поворачиваясь, избушка открывает свою дверь то в мир живых, то в мир мёртвых, поэтому герой не может ступить на землю потустороннего мира и вынужден идти по нитке разматывающегося клубка. Охраняет избушку Баба-яга».
Мандруючи просторами Інтернету, я натрапила на кілька статей про цю ізбушку з однаковим переліком фактів, але один розлогий допис зацікавив мене не тільки змістом, а й коментарями до нього.
У першій частині свого допису анонімний автор пояснює походження курячих ніжок: «Именно такие избушки строил из покон веков древний северный народ саамы или лопыри. Секрет прост – основание (фундамент) избушки лопыри возводили не из срубленных стволов деревьев, а из выкопанных с корнем. Отсюда и такая интересная форма у «ножек» дома». Проте назву цих «ніг» автор пояснює не формою, а способом обробки – для тривалішої служби в умовах болотистої місцевості ці «ноги» обкурювалися димом: «Ножки, обработанные дымом, сначала называли «обкуренные ножки», а потом – «курьи ножки».
У другій частині допису автор детальніше описує застосування цієї споруди і визначає її так: «Избушка на курьих ножках – языческий Домик мертвых». Подальший опис важливий не тільки фактами, а й географією. Отже, кілька немаленьких цитат, у яких я виділю жирним шрифтом географічні назви і назви етносів: «Известно, что давным-давно на территориях верхней Волги, Оби и Москва-реки жили племена финно-угров – предки летописных Мери и Веси. Их культура названа по городищу у с. Дьяково, расположенного вблизи Коломенского (усадьба в Москве), которое было исследовано в 1864 г. Д.Я. Самоквасовым и в 1889–90 гг. В.И. Сизовым. В 1934 г. в Ярославском Поволжье при раскопках дьяковского городища Березняки было найдено необычное сооружение. Когда-то это был небольшой бревенчатый домик, в котором находились кремированные останки 5–6 человек, мужчин, женщин и детей. Долгое время этот памятник оставался единственным в своем роде. Прошло более тридцати лет, и в 1966 г. был найден еще один «домик мертвых», и не на Верхней Волге, а в Подмосковье, близ Звенигорода, при раскопках городища у Саввино-Сторожевского монастыря».
Цей будиночок автор прямо співвідносить із ізбушкою на курячих ніжках із російських казок (адже чомусь Вікіпедія описала цю ізбушку як двері в потойбіччя). Згадаймо рядки Пушкіна: «Избушка там на курьих ножках стоит без окон, без дверей». Дивна ізбушка – без вікон… Ще одна цитата цього автора: «Избушка на курьих ножках в народной фантазии московитов была смоделирована по образу дославянского (финского) погоста – маленького «домика мертвых». Домик ставился на опоры-столбы. В «домик мертвых» московиты складывали испепеленный прах покойного (как и хозяйка избушки Баба-Яга всегда хочет засадить Ивана в печь и изжарить его там). Сам гроб, домовина или погост-кладбище из таких домиков представлялись как окно, лаз в мир мертвых, средство прохода в подземное царство. Вот почему сказочный герой московитов постоянно приходит к избушке на курьих ножках, чтобы попасть в иное измерение времени и в реальность уже не живых людей, а волшебников. Другого пути туда нет».
(Далі буде)