ПОЧАТОК
Початок воєнних дій Німеччини на території совка пішов зовсім не так, як планувалося у кремлі. Все мало статися приблизно за фінським сценарієм, коли повністю розгорнуте біля кордону ударне угруповання військ чекає команду на вторгнення і в потрібний момент – отримує її. Сама команда повинна була надійти після організованого прикордонного інциденту. Через те що планувався «визвольний похід» углиб Європи, то формально агресором мала виступити Німеччина. Тут слід зазначити, що аж до початку воєнних дій між СРСР та Німеччиною діяв договір про ненапад від 1939 року. Фактично цей договір мав союзницький характер, бо регламентував спільні воєнні дії, спрямовані на перекроювання кордонів у Європі. Якщо не брати до уваги деяких територіальних вольностей, які дозволив собі совок, сторони цілком дотримувалися духу цього договору, що привело до обопільної окупації Польщі. Як відомо, саме війна проти Польщі стала приводом для початку Другої світової війни та відправною точкою всіх подальших подій.
Проте за наявності двох окупантів Польщі, союзники оголосили війну тільки Німеччині, бо СРСР вступив у бійку на 17 днів пізніше за Німеччину. На момент оголошення союзниками Німеччині війни совок ще стояв осторонь. Втім, москва була фактичною спільницею Берліна, і надалі Сталіну було важливо не тільки відмитися від окупації частини Польщі та інших територій, а й здобути ореол «визволителя». Він його і здобув дещо пізніше, але вже не так, як планувалося, і зовсім іншою ціною.
Для отримання совком статусу визволителя Вермахт повинен був почати першим і ступити на територію СРСР. Це був важливий політичний момент, який мав вивести совок із категорії співучасника Німеччини (на той час совок уже викинули з Ліги Націй і затаврували як агресора, тож подальші захоплення територій були б лише продовженням уже формалізованої агресії) в розряд жертви, яка, обороняючись, застосовує всю міць своєї армії, а після успішної та нетривалої оборони переходить у наступ, «звільняючи» Варшаву, Прагу, Берлін, Париж та все, що навколо них. Зрозуміло, що згодом усі ці звільнені території мали стати радянськими республіками, але спочатку треба було розв’язати собі руки від наслідків пакту Молотова – Ріббентропа.
Такий захід передбачав дуже тонку гру. Треба було виманити Гітлера на перший удар, чим змити з себе ганьбу агресора, і тільки потім почати громити його війська. Імовірно, очікувався один потужний удар Вермахту в загальному напрямку України, і для того було багато причин. Десь у проміжку Рівне – Житомир противник мав загрузнути у важких боях, після чого отримати флангові удари з відсіканням ударного угруповання та початком загального руху військ на Захід. З цієї причини Західний особливий військовий округ отримав стільки техніки та військ, скільки ці місця ніколи не бачили.
Причому тут не планувалося ведення суто оборонних боїв, а ставка робилася на динамічну війну з широкими маневрами величезної маси військ. Справді, наступальні можливості противника миттєво зводяться до нуля, якщо в його тилу перерізаються шляхи постачання і він опиняється в оперативному оточенні, що якраз і досягається масштабним використанням ПДВ. Зрозуміло, що наступ припиняється і всі зусилля угруповання спрямовуються на його деблокування. Саме з цієї причини прохання командувача округу Павлова, направлені Сталіну, Молотову та Тимошенку, про необхідність посилення оборонних споруд на відстані 200–300 км від кордону, не знайшли схвалення, але викликали роздратування.
Ніхто не збирався тримати тривалу оборону в такій глибині власної території. Вся доктрина війни з Німеччиною базувалася на заходах наступального характеру, а початковий період оборони мав суто тактичний характер для зміни свого міжнародного статусу. Власне, Сталіна більше турбувало те, як саме не сполохати Гітлера і змусити його справді перейти кордон СРСР. Це здавалося значно суттєвішим завданням, ніж оборона як така.
До речі, Сталін мав право так вважати, бо знав весь стратегічний задум операції противника. Очікувана війна мала небагато спільного з тим, що було у Фінляндії. Насправді в ході Зимової війни було відпрацьовано загальні прийоми ведення великих бойових операцій, але масштаб фінських заходів був незіставним з майбутніми. Саме розмах очікуваних бойових дій зумовив алгоритм передвоєнних заходів та їхні наслідки в перші дні війни з Німеччиною.
Будемо виходити з того, що найвище військове керівництво армії не було профанами. За 25 років після революції теоретична і практична підготовка військових кадрів була на досить високому рівні. Майже десять років совкові та німецькі військові обмінювалися досвідом ведення війни й застосування нових технічних засобів на полі бою. Навіть погром 1937 року не надто знекровив саме армію. Набагато більше постраждала верхівка НКВС, а армія дочищувалася від ставлеників чи протеже Троцького. В потрібний момент ці люди не повинні були перебувати на відповідальних постах.
Усе це до того, що вже класичне співвідношення 3:1 в кількості наступальних військ керівництву РККА було добре відоме. Достатньо прочитати монографію провідного теоретика військового мистецтва совка, маршала і начальника Генштабу РСЧА Шапошнікова «Мозок армії», щоб не сумніватися в тому, що в Генштабі червоної армії все знали і розуміли. Так от, на момент вторгнення Німеччини співвідношення сил було приблизно 1:1,5 на користь совка. З цього випливали два прості висновки. Перший: Німеччина не мала необхідної переваги в живій силі та техніці. Тим більше вона не мала триразової переваги над стороною, яка обороняється. Другий: совок теж не мав рішучої переваги, достатньої для початку наступу. Але як ми зазначали вище, основним завданням Сталіна на той час було змусити Гітлера увійти своїми військами на територію СРСР. Три снаряди, випущені начебто фіннами по території совка, що стали приводом для війни та увійшли в історію під назвою «Майнільський інцидент», тут не підходили. Потрібно було, щоб світова спільнота чітко зафіксувала вторгнення Вермахту на совкову територію. З цієї причини Сталін просто не хотів тримати війська в ударному співвідношенні 3:1, тобто близько 10 мільйонів осіб. Якби таку кількість військ було розгорнуто біля кордону, Гітлер ніколи не наважився б на вторгнення.
Навіть наявне співвідношення військ було досить ризикованим і могло стати причиною того, що Гітлер відмовився б від вторгнення. Тому Гітлеру демонструвалася вкрай низька боєздатність військ. Усі розповіді з приводу ремонту артилерії, направлення до польових таборів військ без зброї мали вселити Гітлеру впевненість у тому, що боєздатність військ, які йому протистоять, не достатня для відбиття його нападу. Якщо все це висловити простіше, найбільшим страхом Сталіна було цілком можливе рішення Гітлера віддати своїм наказ на оборону вздовж совкового кордону. Оце був би повний і безумовний крах усіх сталінських планів. Він чітко уявляв, наскільки чіпко німці воюють в обороні, і якщо вони вриються в землю, то формула 3:1 може і не спрацювати. До речі, це було не раз продемонстровано вже згодом.
Фокус цієї комбінації полягав у тому, що фактичну кількість військ розвідка Гітлера змогла розкрити тільки у прикордонних областях. Те, що робилося в глибині совка, – важко піддавалося оцінці. А там уже було сформовано другий та активно формувався третій стратегічні ешелони військ. І тут отримує своє пояснення величезна кількість бойової техніки, висунутої в прикордонні райони совка. Справа в тому, що техніку та боєприпаси можна перекинути і розмістити досить приховано. З особовим складом набагато важче. Життєдіяльність великого скупчення людей біля кордону практично неможливо приховати, і досить легко вирахувати чисельність усього угруповання, а отже – зробити логічні висновки.
На підставі того, скільки і якої техніки було висунуто в прикордонні райони, якраз вимальовується картина триразової і навіть більшої переваги РСЧА над Вермахтом у танках, літаках, артилерійських системах тощо. Коротше кажучи, все це чекало на свої екіпажі, які на момент початку воєнних дій перебували в ешелонах або тільки вантажилися в них. Гітлер мав потрапити в пастку. Основну масу військ він не повинен був і не міг бачити, бо вона була не біля кордонів, але вже рухалася до місць, де на неї чекали танки, літаки, пальне, продукти та інші потрібні речі. Кожен чітко знав, де сховано його техніку.