Урок

Дата публікації: 10.07.2019

Авторка перекладу: Світлана

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Поданий нижче текст було написано в липні 2019 року, і вже тоді в ньому йшлося про події, які стали надбанням історії, але й сьогодні він не втратив своєї актуальності та повчальності. Відносно маленький Ізраїль змусив ненавидіти себе або захоплюватися, але в будь-якому випадку на нього змушені зважати друзі, вороги або ті, хто не має справи з Ізраїлем. Це тому, що люди там живуть не злопам’ятні, але часто бувають злими, бо їх до цього доводять, а пам’ять, навіть історична, у них будь здоров. Якби таку мали українці, ми жили б в іншій країні. А далі – той самий текст, трохи доповнений і виправлений.

***

У нас мало відомі деякі бойові операції, які Ізраїль проводив у вигляді відплати за напад на своїх громадян, і вважається, що їх виконували спецслужби, але це не завжди були специ. Були й набагато масштабніші заходи, сукупність яких і сформувала репутацію Ізраїлю як країни, яка знайде, як дістати тих, хто завдав шкоди її громадянам.

25 вересня 1985 року біля берегів Кіпру в районі Ларнаки «Група 17» з Організації визволення Палестини (ООП) атакувала яхту з трьома ізраїльтянами на борту і в результаті вбила всіх трьох. Тут важливо зазначити, що решта світу ніяк не відреагувала на цей теракт і не засудила ООП і її керівника Ясіра Арафата. В той час він найчастіше перебував у Палестинському центрі, розташованому в Хамм-Шотті, що за 12 кілометрів від столиці Тунісу, досить далеко від Ізраїлю і Палестини. У комплексі будівель центру базувалася й та сама ударна «Група 17», яка скоїла напад.

Але Ізраїль не збирався залишити цей напад без відповіді, і відразу ж почалася підготовка операції «Мівца Регел Етц» (Mivtza Regel Etz), що у вільному перекладі означає «Дерев’яна нога». Як це зазвичай буває, бойове планування почалося зі збору точних даних про цільову локацію, і наскільки можна зрозуміти, силами Мосад та Аман ці дані було отримано просто за кілька тижнів, а далі у гру вступили військові, бо місія виглядала якщо не зовсім нездійсненною, то вкрай складною.

Через те що Ізраїль і Туніс не мають спільного сухопутного кордону і більше того, між ними відстань понад дві тисячі кілометрів, виконання операції було передбачено виключно силами ВПС Ізраїлю. Конкретна мета, яку поставили перед льотчиками, – знищити палестинську базу в Тунісі разом з тими, хто там опиниться у момент удару, можливо – і з убивцями громадян Ізраїлю.

Засоби для проведення операції виглядали так: один «Боїнг-707» – командний центр операції; два «Боїнги-707» – летючі танкери, сім винищувачів-бомбардувальників: F-15D № 280, F-15D № 450, F-15D № 455, F-15D № 970, F-15D № 957, озброєні високоточними бомбами GBU-15, і F-15C № 530 та F-15C № 840, озброєні бомбами Mk 82.

Відстань до цілі була настільки великою, що палестинці просто не остерігалися нальотів ізраїльської авіації, бо радіус дії літаків ізраїльських ВПС навіть близько не дотягувався до Тунісу, а жодна країна на шляху до Тунісу не дала б ізраїльтянам заправити свої літаки. І справді, пряма відстань дві тисячі кілометрів в один бік була перебором для ізраїльської авіації, а з урахуванням того що підліт до цілі має бути прихованим, то в результаті довжина маршруту в один бік склала три тисячі кілометрів, або шість тисяч в обидва кінці. Дозаправка в повітрі тоді була не таким поширеним заходом, як зараз, а тому палестинці цю можливість не розглядали і почувалися в безпеці.

Словом, 1 жовтня 1985 року вся ця армада успішно й тихо злетіла і, намагаючись не потрапляти на радари наземних і корабельних РЛС, вийшла до цілі. Перед цим усі літаки пройшли дозаправлення у повітрі. З маршруту руху літаків ніхто не запідозрив, що Ізраїль проводить бойову повітряну операцію. ППО Тунісу проспала підліт атакувальної формації. Наліт виявився раптовим і вкрай ефективним. Спочатку відпрацювали літаки з планерними керованими бомбами, а потім фінальна пара літаків добила цілі важкими бомбами. Вважається, що тоді ізраїльтянам вдалося накрити більшу частину тієї групи, яка вбила громадян Ізраїлю, і можна сказати, що відплата відбулася. Принаймні, точно відомо про те, що комплекс було розвалено зразково-показово, а в ньому – від 47 до 71 «вантаж-200» і понад сотню – «вантаж-300».

Усе було виконано настільки чітко, що не всім стало зрозуміло, чия це робота. А коли стало відомо, то Ізраїль засудили всі, включаючи США, але особливо – арабські держави. Самі ж виконавці нальоту начхати хотіли на осуд і поставили собі в актив найдовше плече бойової операції, а також те, що вперше F-15 було використано у бойових умовах як фронтовий бомбардувальник. Тільки таким чином заробляється міжнародний авторитет, і лише подібні дії змушують ворога десять разів подумати не лише про те, щоб спробувати напасти на таку країну, а навіть чіпати її громадян поза її межами.

Нам є чого повчитися в ізраїльтян, і це саме той випадок, що такого вчитися не соромно.