Уперше опубліковано: 26.10.2019
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2019 року)
Ми взяли на себе невдячну місію латання дірок в історії, яку або порвали на мотлох, або замість неї придумали байки, які видавалися за історію, як це робили церковники своїм циклом історичних анекдотів, які мають спільну назву «житіє святих». Ці вигадки не мають або майже не мають нічого спільного з реальними подіями, але їх довго й нудно видавали за «чисту правду».
Ми по шматочках відновлюємо не всю історію, а окремі її фрагменти, так чи інакше пов’язані з нашою ситуацією чи нашими помилками. Робимо це непрофесійно, але з розумінням необхідності цих дій, бо цим у нас просто нема кому займатися. У результаті багато епізодів, викладених на ЛО, стають одкровенням для людей, які вважали себе непогано підкованими в цій галузі знань.
Ось і зараз ми пропонуємо такий фрагмент історії, який навряд чи комусь із читачів відомий, і водночас він зараз актуальний, як ніколи.
***
1949 рік, Китай
Після майже двох десятиліть громадянської війни та японської окупації, коли армія комуністів на чолі з Мао Цзедуном зазнавала поразки за поразкою і застосовувала свій основний тактичний прийом «виснаження противника бігом», настав остаточний перелом. Свою роль зіграла гігантська допомога совка, який передав Мао масу власної зброї та трофеї, що залишилися після Квантунської армії Японії.
Маючи таку підтримку і навіть більше – канал отримання допомоги від сусіднього совка, армія Мао завдала ряд рішучих поразок антикомуністичній армії Чан Кайші, яка відкочувалася до східного узбережжя і зрештою почала евакуюватися з провінції Фуцзянь до свого останнього бастіону, на острів Тайвань.
Після того як на Тайвань пішли всі, хто не хотів залишатися під владою комуністів, острів став і притулком, і мишоловкою одночасно. Далі відступати не було куди, і це розуміли як люди Чан Кайші, так і люди Мао. НВАК чекала команди «великого керманича» про початок десантної операції на острів. Така команда надійшла 14 червня 1949 року, коли Мао направив телеграму, адресовану командувачу 3-ї армії генералу Су Ю і начальнику штабу армії генералу Чжан Чженю, в якій віддав наказ про початок планування операції вторгнення на Тайвань.
Проте вихід армії Чан Кайші на Тайвань був хоч і поспішним, але втечею його було важко назвати. Армія зберегла свою структуру і керованість, і ні в кого не було сумнівів у тому, що острів дуже швидко перетвориться на суцільний укріпрайон. Не маючи флоту, здатного виконати власне десантну операцію та підтримати її вогнем головного калібру кораблів, у НВАК вирішили вчинити інакше.
Вторгнення могло стати успішним, якщо шляхом низки диверсій вдалося б розкласти бойовий дух армії Чан Кайші, а ще краще – переманити на свій бік бойових офіцерів та генералів. У разі успішного проведення агентурної операції можна було створити кілька вікон в обороні острова і через них доставити туди свої війська. Опинившись на березі, вони могли б утримувати плацдарм, і через те що Чан Кайші теж не мав флоту, то перекиданню військ на плацдарм вже нічого не змогло б завадити.
Чисельність військ НВАК була просто необмеженою, і якби вдалося реалізувати план, то на Тайвані опинилося б стільки солдатів Мао, скільки було потрібно, і навіть більше.
На щастя для Мао, військова розвідка НВАК приблизно уявляла, як розвиватимуться події, і на стадії відходу військ Чан Кайші змогла ввести в них групу своїх агентів, і серед них – розвідника екстракласу, який уже показав себе з найкращого боку.
(Далі буде)